Найкращі фото пам’яток світу 2017 від Wiki Loves Monuments

Закінчується ще один надзвичайний рік проведення фотоконкурсу Wiki Loves Monuments, і настав час представити переможців цьогорічного міжнародного фіналу. У 2017 році у 54 національних змаганнях було подано понад 245 тисяч фотографій пам’яток культури з усього світу, від Агри до Яремча. Взявши участь у конкурсі, понад 10 тисяч фотографів завантажили свої знімки на використання у Вікіпедії та сестринських проектах, додаючи візуальної краси вільним знанням. Від імені усіх читачів Вікіпедії: дякуємо!

З усіх поданих фото, на розгляд міжнародного журі було обрано 489 світлин. Їх усі можна побачити на одній сторінці. Журі розглянуло, оцінило і проранжувало ці фото за нашими звичними критеріями: користь для Вікіпедії, технічна якість та оригінальність. Дещо пізніше буде оприлюднено повний звіт про роботу журі. Сьогодні ми раді представити вам остаточні 15 фіналістів і їхні історії, а ще 10 наступних фото в рейтингу. Нам особливо приємно, що для декількох переможців це був перший їхній внесок у проекти Вікімедіа. Сподіваємося побачити їхній подальший внесок у наступні роки.

Ви також можете погортати сторінки конкурсу в Instagram або Twitter.

Насолоджуйтеся!

Перше місце. Головний приз цього року отримує Індія! Храм Хандоби в Джеджурі всякого дня красивий, але на цьому фото дивовижне поєднання дії, кольору та історії. Під час фестивалю Бхандара на людей довкола храму розсипають жовтий порошок куркуми. Гра кольорів на фото така, що ви й самі майже відчуваєте запах куркуми з картинки. (PKharote, CC BY-SA 4.0)

Читати далі

Advertisements
Оприлюднено в Конкурси, Поточні події | Позначки: , | Залишити коментар

ФОТО. Найкращі світлини пам’яток культури України 2017

9 грудня у Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В.Г. Заболотного нагороджено переможців конкурсу фотографій пам’яток культурної спадщини для Вікіпедії під назвою «Вікі любить пам’ятки» й відкрилася виставка найкращих робіт.

Виставка у бібліотеці триватиме до 17 грудня 2017.

Міжнародний проект «Вікі любить пам’ятки» спрямований на створення повної ілюстрованої інформаційної бази про культурний спадок світу; зібрані фотографії будуть використані у Вікіпедії. У 2017 році конкурс відбувся у понад 50 країнах.

В українській частині конкурсу було завантажено понад 37 тисяч фотографій — найбільше з усіх країн-учасниць. Подано фото більше 16 тисяч об’єктів культурної спадщини, понад 2500 пам’яток було сфотографовано вперше. Участь у конкурсі взяли 410 авторів, шестеро з них є одними з 15-ти найактивніших завантажувачів фото у світі.

У межах проекту були нагороджені автори найкращих фотографій та автори, що сфотографували найбільшу кількість об’єктів, загалом та за областями. Найкращі світлини (за місцями) наводяться нижче.

Для довідки:

«Вікі любить пам’ятки» (Wiki Loves Monuments) — міжнародний фотоконкурс пам’яток культурної спадщини, метою якого є зібрати світлини для ілюстрування статей у Вікіпедії, Вікімандрах та інших вікіпроектах. За цей час було зібрано майже 2 мільйони зображень. В Україні цього року проводився шостий раз.

Громадська організація «Вікімедіа Україна» є регіональним відділенням «Фонду Вікімедіа» в Україні, і займається популяризацією вікіпроектів «Фонду Вікімедіа», найвідомішим серед яких є Вікіпедія, залученням до Вікіпедії нових знань і користувачів та розвитком вікіспільноти в Україні.

Оприлюднено в Конкурси, Поточні події | Позначки: | Залишити коментар

Обличчя Вікіпедії, історія третя: Валентина Кодола

Вікіпедія — це величезна вільна онлайн-енциклопедія, яка з’явилася не з повітря, а завдяки волонтерській роботі багатьох авторів. У тому числі, статті до неї пишуть — і не самі, а разом зі своїми учнями — такі натхненні вчителі, як Валентина Кодола з Черкащини. Про вчителя у Вікіпедії — наша третя історія #ОбличчяВікіпедії.
Валентина Кодола на нагородженні переможців конкурсу «Пам'ятки України: Крим». Автор фото — Ilya, вільна ліцензія cc by-sa 4.0

Валентина Кодола на нагородженні переможців конкурсу «Пам’ятки України: Крим». Автор фото — Ilya, вільна ліцензія cc by-sa 4.0

Вікімедіа Україна (ВМУА): Доброго дня, пані Валентино. Розкажіть трохи про себе, будь ласка.
Валентина Кодола: Доброго дня! Народилась я на Черкащині. Неподалік від міста Корсунь-Шевченківський, в мальовничому селі Шендерівка. Мій край — край Тараса Шевченка, Івана Нечуя-Левицького, Богдана Хмельницького. Можливо через те, я стала вчителем історії, закінчивши у 1996 році КНУ імені Тараса Шевченка. Любов до дітей та вчительської професії мені прищепила моя мама, яка навчала дітей української мови та літератури. Працюю в рідній школі, викладаю історію та зарубіжну літературу. Завжди прагну чогось нового, тому постійно в русі та пошуках тих методик, які зможуть зробити мої уроки цікавими та дадуть максимум знань моїм учням. Пишаюся й особистими досягненнями в житті — моєю донькою, нині випускницею КНУ імені Тараса Шевченка. Щоправда, її покликанням стала юриспруденція.

ВМУА: Розкажіть, будь ласка, як давно Ви у Вікіпедії? Скільки часу Ви їй присвячуєте?
Валентина: Вікіпедію я редагую з 2011 року. Сьогодні (25.11.2017) саме виповнилось 6 років й 1 день! (Досить цікавий день обрано для розповіді про себе). Час для даного ресурсу відводиться різний, залежно від того, що мені потрібно: редагувати, бути членом журі конкурсів з написання статей, розвивати Освітню програму чи просто використовувати її на вікі-уроках.

На нагородженні конкурсу «Пишемо про благодійність». Автор фото — Amakuha, вільна ліцензія cc by-sa 3.0

На нагородженні конкурсу «Пишемо про благодійність». Автор фото — Amakuha, вільна ліцензія cc by-sa 3.0

ВМУА: Як Ви почали редагувати Вікіпедію?
Валентина: У Вікіпедію я прийшла через те, про що вже говорила — завжди намагалась зробити свої уроки цікавішими та змістовнішими. Для цього використовували матеріали із статей Вікіпедії. І от у листопаді 2011 року я побачила банер з оголошенням про конкурс із написання статей «Французька осінь». Це мене дуже зацікавило. Й таким чином перша й конкурсна стаття «Зона (поезія)» була написана. Взагалі, конкурсних статей було 17. Роботу в проекті розпочала тільки з 6 тижня. За словами Користувач:Amakuha, Всеволод Ткаченко відзначив три мої статті, як «на його думку, бездоганні». Отримала «Спеціальний приз» від Всеволода Ткаченка і Диплом за високу якість статей про літературу Франції. А далі була перемога у конкурсі «Пишемо про благодійність». А далі ще низка перемог. Ну а потім я перейшла в «статус» журі конкурсних статей.

ВМУА: Що Вас спонукає редагувати Вікіпедію зараз?
Валентина: Редагуючи Вікіпедію та ставши членом ГО «Вікімедіа Україна», я визначилась із напрямком своєї діяльності — Освітня програма. Мотивів є декілька: хочеться працювати так, щоб було корисно для всього суспільства; хочеться, щоб у Вікіпедії можна було знайти необхідні матеріали у моїй роботі — така собі фахова зацікавленість; і хочеться бути розвиватися, бути сучасним педагогом — і вчити дітей, допомагати колегам.

ВМУА: Пані Валентино, за основним фахом Ви викладаєте у школі. Розкажіть про те, як Ви долучаєте учнів та колег до поширення вільних знань. Що спонукало Вас давати учням практичні завдання у Вікіпедії?
Валентина: Як уже згадувалось, Освітня програма дає широкий простір для застосування Вікіпедії в навчальному процесі. Так виникла ідея проводити вікі-уроки. (Вікі-уроки — нетрадиційні інтерактивні медійні уроки, де учні працюють з матеріалами Вікіпедії та інших сестринських проектів, засвоюючи навчальну тему. Такі уроки на етапі узагальнення та систематизації знань можуть супроводжуватись створенням колективної чи індивідуальних статей по темі). Таким чином, учні залучались до даного ресурсу з подальшим створенням освітніх курсів та написанням статей. Це розвивало їхні комунікативні навички та навички роботі в інтернеті із пізнавальними ресурсами, сприяло формуванню самостійного та критичного мислення. А далі виникла ідея провести тренінг для вчителів України з метою залучення до редагування Вікіпедії. Перший тренінг пройшов під девізом «Навчився сам, навчи своїх колег та учнів!». Це спрацювало! Потім було проведено «Круглий стіл» для вчителів, які стали активно редагувати Вікіпедію та брати участь в інших справах, зорганізованих ГО «Вікімедіа Україна». Нині працюємо над навчально-методичним посібником «Використання Вікіпедії та сестринських проектів в освітньому просторі», який має стати гарним помічником вчителям.

ВМУА: У розділі Вікіпедії українською мовою час від часу проводяться конкурси статей. Ви часто долучалися як член журі. Розкажіть про Ваш досвід. Що Вас найбільше у цій роботі радувало, а що засмучувало. Може є якісь цікаві історії, щоб поділитися?
Валентина: Так, я часто була членом журі. Насамперед, я сама пройшла не раз шлях конкурсантки, тому добре розуміла психологію та мотиви учасників. Намагалась бути толерантною саме з новачками, розуміючи, що перші прикрощі можуть назавжди відбити інтерес до написання статей. Напевно це мені вдалось, бо деякі конкурсанти стали активними редакторами та членами ГО «Вікімедіа Україна». Це найбільше радувало й радує. Засмучувало те, що не всі учасники розуміли призначення Вікіпедії й статті були поганого змісту. Адже ми прагнемо не тільки кількісного, а й якісного наповнення Вікіпедії. Тоді в мені «спрацьовувала» вчительська суворість. Ви знаєте, напевно, членами журі й мають бути вчителі. Цікаві історії? Чогось конкретного не можу сказати. Але сам процес був цікавий. Також цікаво було нагородждувати переможців, знайомлячись із ними. Вдивлятись не в нікнейми, а в живі обличчя, спілкуватись…

ВМУА: Чимало вчителів у всьому світі забороняють учням користуватися Вікіпедією, вважаючи її ненадійною. Яка Ваша думка?
Валентина: Мабуть, такі вчителі не люблять свою країну, не люблять свою мову. Адже легко щось засудити, важче стати й зробити. Якщо когось щось не влаштовує у Вікіпедії — звісно, такі моменти є, — зроби її кращою своїм внеском та внеском своїх вихованців.

ВМУА: Від моменту появи доручення Гройсмана про сприяння наповненню Вікіпедії було чимало відгуків від освітян про цю ініціативу, і позитивних, і не дуже. Які настрої панують серед Ваших колег?
Валентина: Знаєте, всі ми різні. Вчителі також бувають різні, маючи свій арсенал формування знань, умінь та навичок. Вікіпедистами або народжуються, тоді легше, або стають, тоді важче. Не завжди ми бажаємо робити те, що важче. Але приклад моїх колег поширюється. Й саме прикладом, а не примусом, можна когось залучати до наповнення Вікіпедії. Все ще попереду 🙂

ВМУА: Ми писали у блозі про корисність Вікіпедії у навчанні. Чим Ви могли б доповнити ці твердження? Чи спростувати? Чи вважаєте Ви, що школа (а може й, взагалі, держава) повністю використовує потенціал Вікіпедії саме в освіті?
Валентина: Звісно, що матеріали Вікіпедії не замінять підручник. Але світ міняється, він стає гіперактивним. Учні надзвичайно захоплені, коли ми на уроках працюємо із вікіпедійними статтями, пірнаючи «синіми» посиланнями у світ знань. Оживляються навіть слабші учні, тому Вікіпедія — гарний матеріал для особистісного зорієнтованого навчання. Це вже не роботи, які відтворюють навчальний матеріал, а активні його творці.

ВМУА: Ви проводили вікіуроки у своєму класі, вікілінійки. Поділіться досвідом, будь ласка. Що є найскладнішим для учнів у Вікіпедії, а що дається найлегше? Які відгуки від учнів ви чуєте?
Валентина: Звісно, що легше працювати із статтями готовими, важче їх писати. Але все це учням дуже цікаво.

ВМУА: Чи є якісь ідеї чи/та проекти, які Ви хотіли б реалізувати, використовуючи Вікіпедію як інструмент в освіті?
Валентина: Про це я вже згадувала: тренінги, «круглі столи», методичні посібники для вчителів, вікітабір. Наступні ідеї, думаю, прийдуть в процесі.

WMUA Wikitraining 20-21 08 2016 Anntinomy07

Учасники вікітренінгу для педагогів, ініційованого В. Кодолою. Автор фото — Anntinomy, вільна ліцензія cc by-sa 4.0

ВМУА: Як ви ставитеся до «менших» вікіпроектів, таких як Вікідані, Вікіновини, Вікісловник, Вікіцитати тощо?
Валентина: Дуже добре! Недарма наш навчальний посібник в назві має слова «сестринські проекти». Розробила методичні прийоми використання цих проектів на уроках, ділюсь з колегами.

ВМУА: Що, на Вашу думку, є рисою, яка відзначає вікіспільноту (зокрема, в Україні)? Що вирізняє і об’єднує цих людей?
Валентина: Вікіпедію редагують патріоти, які люблять свою Україну та бажають, щоб україномовна Вікіпедія була найкращою в світі.

ВМУА: Які ваші власні плани на майбутнє?
Валентина: Просування Освітньої програми. Якщо ти пов’язав своє життя із Вікіпедією один раз, то вже назавжди….

ВМУА: Дякуємо!

Оприлюднено в Особистості | Позначки: , , | Залишити коментар

Що привезли українські вікіпедисти з CEE Meeting 2017

22—23 вересня відбувалася традиційна конференція редакторів Вікіпедії та сестринських проектів з країн Центральної та Східної Європи — CEE Meeting 2017.

У Варшаві зібралися представники багатьох мовних спільнот з регіону (в його широкому розумінні): від фінської до азербайджанської, від німецької до башкирської.  З України взяли участь троє вікімедійців, що отримали грант від ГО «Вікімедіа Україна» – Микола Приходько, Тарас Рикмас, Віктор Семенюк — та членкиня Ради повірених Фонду Вікімедіа Наталія Тимків.

CEE — найбільше регіональне угруповання у русі Вікімедіа. Об’єднувані спільним минулим своїх країн, але більше — прагненням гідного майбутнього для своїх мов — учасники шостої регіональної конференції обговорили чимало питань. Переважно це те, що стосується всього руху Вікімедіа: складання стратегії до 2030, обмін досвідом проведення конкурсів, провадження Освітньої програми, організації подій та експедицій, роботи з партнерами серед державних установ — але все в контексті цього регіону Європи, де у волонтерів свої цінності, а в установ своє правове поле, відмінне від тої ж Європи Західної.

Українці, разом з іншими колегами з регіону, поділились досвідом проведення Вікіекспедицій (фінансування невеликих мандрівок задля поповнення вікіпроектів світлинами і текстами) та розповіли про проект ВікіСтудія (співпраця з навчальними закладами Чернігова). Натомість привезли інформацію про проведення хакатонів в інших країнах та різні способи мотивації редакторів Вікіпедії та волонтерів-організаторів.

Ви можете ознайомитися зі звітом українських учасників по днях, а також переглянути відеозаписи різних доповідей у Вікісховище або ж на youtube.

Але ще одне, що привезли українці з конференції у Польщі — завзяття на організацію міжнародних заходів. Нещодавно стало відомо, що наступна зустріч CEE Meeting відбудеться в Україні — Львів переміг у конкурсі на проведення конференції у 2018 році. Про її дату і місце ми повідомимо  тут, у блозі, пізніше, тож слідкуйте за публікаціями!

Обговорення вікіекспедицій. Зліва направо: Тарас Рикмас (Україна), Тоні Рістовскі, Як Ґрох (Чехія), Yarl (Польща) . Автор фото Visem, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Обговорення вікіекспедицій. Зліва направо: Тарас Рикмас (Україна), Тоні Рістовскі, Як Ґрох (Чехія), Yarl (Польща) . Автор фото Visem, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Розповідь про Вікістудію. Автор фото Visem, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Розповідь про Вікістудію. Автор фото Visem, вільна ліцензія CC BY-SA 4.0

Учасники CEE Meeting 2017 у Варшаві. Автор фото Lantuszka, вільна ліцензія CC BY-SA 3.0

Учасники CEE Meeting 2017 у Варшаві. Автор фото Lantuszka, вільна ліцензія CC BY-SA 3.0

Оприлюднено в Конференції, Публічні заходи | Позначки: , , | Залишити коментар

Доступ до архівів як частина права на інформацію. Частина перша: Конспект-репортаж з конференції

У першій частині статті наведений короткий конспект-репортаж з конференції, яку відвідав секретар Правління ГО «Вікімедіа Україна», відповідальний за напрямок БоГеМА, Артем Комісаренко. Друга частина буде присвячена авторській позиції щодо архівної реформи в Україні і місця в ній «Вікімедіа Україна».


Конференція «Доступ до архівів як частина права на інформацію» відбулася 15 листопада в Києві й була організована Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у співпраці з ГО «Центр демократії та верховенства права (CEDEM)» за підтримки й у рамках проекту Ради Європи «Зміцнення свободи медіа та створення системи Суспільного мовлення в Україні» в межах Плану дій Ради Європи для України на 2015-2017 рр.

Захід проходив за офіційної участі «Українського інституту національної пам’яті», «Центру досліджень визвольного руху», Центру вивчення генеалогії «Пращур». Були присутні також представники низки громадських організацій, з ГО «Вікімедіа Україна» включно, представники державних українських і закордонних архівних установ, народні депутати Верховної Ради України та ін. (докладніше про всіх спікерів — нижче).

Вітальні слова

Конференція розпочалася з вітального слова модератора (Ігор Розкладай, експерт «Реанімаційного Пакету Реформ», членом якого є, між іншим, і «Вікімедіа Україна»; ГО «Центр демократії та верховенства права (CEDEM)»), який оголосив тему, мету заходу й запропонував спікерам уявити собі майбутнє архівів, архівної справи в Україні. Далі з вітальним словом виступили інші учасники.

Вікторія Сюмар, голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації, наголосила на важливості архівів для національної безпеки, адже той, хто володіє архівами — володіє історією, володіє історичною пам’яттю; інформація що міститься в архівах здатна розв’язувати найпроблемніші питання історії, протистояти створенню історичних міфів, які є наріжним каменем багатьох сучасних конфліктів — не дарма архіви завжди вивозились, були одними з перших цілей окупантів, у т. ч. й в дійсній війні [1].

Тетяна Олексіюк, заступниця директора CEDEM, у своїй промові зазначила, що архівна інформація — це суспільно вагома, публічна інформація, яка має бути відкрита, адже без об’єктивної доступної інформації неможливий розвиток критичного мислення, неможливе справді демократичне суспільство, адже демократія — це можливість свідомого вибору, який вимагає володіння об’єктивною інформацію.

Також виступили Олена Литвиненко, заступник голови Офісу Ради Європи в Україні, яка ще раз наголосила на культурній значимості архівної інформації та її важливості для побудови демократичного суспільства, та заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності Віктор Єленський, який навів приклади важливості вільного доступу з власних досліджень і у відповіді на питання модератора підтвердив готовність Комітету сприяти реформі архівної галузі.

Ігор Розкладай, Тетяна Олексіюк, Олена Литвиненко, Вікторія Сюмар, Віктор Єленський

Ігор Розкладай, Тетяна Олексіюк, Олена Литвиненко, Вікторія Сюмар, Віктор Єленський.
Фото: Всеволод Потикевич, Маргарита Ткачук / Центр вивчення генеалогії «Пращур» CC-BY-SA-4.0

Очікувались, але, на жаль, не прибули на конференцію ще декілька гостей, зокрема проігнорувала запрошення Тетяна Баранова, наразі голова Державної архівної служби України, чия відсутність була сприйнята частиною учасників як «показова».

Сесія I. Доступ до архівів як частина права на інформацію. Європейський досвід та українській контекст

Після вітальних промов слово перейшло до європейських архівістів та істориків, що ділилися досвідом відкриття архівів, організації архівної справи у своїх країнах. Чеським досвідом поділився Павел Жачек (Pavel Žáček), історик, депутат, перший директор Інституту дослідження тоталітарних режимів. Польщу представляв Рафал Леськєвіч (Rafał Leśkiewicz), історик, що займав керівні посади в польському Інституті національної пам’яті пов’язані з оцифруванням, електронними архівами тощо. Про Національний архів Латвії розповіла його заступник директора Інгуна Слаідіня (Ingūna Slaidiņa).

Павел Жачек, Рафал Леськєвіч, Інгуна Слаідіня, Олександр Краковський, Олександр Зінченко

Павел Жачек, Рафал Леськєвіч, Інгуна Слаідіня, Олександр Краковський, Олександр Зінченко.
Фото: Всеволод Потикевич, Маргарита Ткачук / Центр вивчення генеалогії «Пращур» CC-BY-SA-4.0

У цілому, промовці-іноземці переповідали історію відкриття архівів і організації доступу до документів колишніх спецслужб. Окремо автор хотів би відзначити емоційний виступ польського історика і декілька висловлених ним думок, фактично гасел:

«Too late for many victims, historians and journalists»

— відкриття польських архівів сталося в два етапи в 2000 та 2007 рр., що було занадто пізно для багатьох жертв комуністичних режимів, для багатьох істориків, журналістів.

«It’s normal situation to publish document»

— Це нормально — публікувати документи.

Представниця Латвії переповіла цікаву, зокрема через її актуальність для також пострадянських українських архівів, історію Національного архіву Латвії. З цікавинок можна відзначити його консолідацію в один архів (немає окремих зональних і тематичних архівів, як в Україні). Окремо Інгуна Слаідіня наголосила на важливості довідкового апарату й оцифрування:

  • за оцифруванням — майбутнє;
  • повноцінний доступ без розвинутого довідкового апарату неможливий;
  • сучасний довідковий апарат — це дещо значно більше, ніж добре знайомі описи, фонди
  • нове покоління хоче отримувати інформацію за одним кліком, як в пошуковику, і це нормально.

Цікавою була відповідь на запитання Віктора Долецького («Пращур») — чи є відмінність у ставленні архіву Латвії до комерційних і не комерційних дослідників. Пані Інгуна, схоже, взагалі не зрозуміла питання й відповіла: це комерція — ми не втручаємось. Очевидно, практика дискримінації комерційних дослідників, поширена в українських архівах, настільки далека від європейської, що навіть її можливість неочевидна для західних архівістів.

Віктор Долецький та Павел Жачек

Віктор Долецький та Павел Жачек.
Фото: Всеволод Потикевич, Маргарита Ткачук / Центр вивчення генеалогії «Пращур» CC-BY-SA-4.0

Олександр Зінченко, автор і ведучий програми «Розсекречена історія» поділився прикладами з власних досліджень, які ілюструють важливість архівної інформації для суспільства. Підіймалося також питання поширення архівної інформації. Одна з тез: більшість людей в архіви не підуть — значить архіви мають прийти до них.

Відомий активіст вільного доступу до архівів, дослідник родоводу Олександр Краковський поділився власним досвідом роботи з українськими архівними установами та іноземними архівами.

Зокрема були згадані Державний архів Житомирської області, Державний архів Херсонської області, як приклади ганебної практики, коли внаслідок підпорядкування обласних архівів обласним державним адміністраціям, які, як правило, не зацікавленні в збереженні, поширенні архівної спадщини і розглядають обласні архіви як зайве обтяження, керівниками архівів призначаються випадкові люди часто без досвіду і розуміння профільного чи будь-якого законодавства взагалі (колишній директор бази металобрухту, вчитель фізкультури тощо). Був згаданий і сумнозвісний порушеннями прав користувачів Центральний державний історичний архів, м. Київ (ЦДІАК). Крім анекдотичних (наприклад, сайт, який працює тільки в робочі години архівної установи) і незрозумілих (запити на доступ до інформації від директора архіву до дослідників) випадків (обидва — Херсон) були озвучені хронічні хвороби багатьох українських архівних установ з точки зору дослідника: незаконна заборона або стягнення плати за копіювання власними засобами, незаконна вимога підтвердити рідство для доступу до документів іноді навіть 18-го століття (анекдотичний випадок: дослідника запитали, чи не є він родичем Потьомкіна, коли він схотів скопіювати метрику церкви заснованого тим населеного пункту) тощо. Підіймались також проблеми необґрунтованих лімітів на видачу справ, терміни замовлення.

Краковський навів інформацію, зібрану ГО «Інститут генеалогічних досліджень» та активістами щодо доступності документів, оцифрувань й організації віддаленого доступу в обласних архівах і центральних історичних архівах.

Архів Описи онлайн Документи онлайн Покажчики онлайн Видача справ Кількість справ
Центральний державний історичний архів України, м. Київ 30 алфавіт равінат Метричні, сповідні, клірові 1-2 дні 5/1000 арк.
Центральний державний історичний архів України, м. Львів 24 0 Римо-католики метрики 3-4 дні 10/1000 арк.
Державний архів міста Києва 0 0 2-7 дні 10/1000 арк.
Державний архів в Автономній Республіці Крим
Державний архів Вінницької області 84 0 Метричні 1-3 тижні 10/1000 арк.
Державний архів Волинської області 0 0 Метричні 1 година 10/1000 арк.
Державний архів Дніпропетровської області 0 0 Метричні (зведений каталог) 3-4 години 10/1000 арк.
Державний архів Донецької області Метричні, ревізькі
Державний архів Житомирської області 0 0 Метричні Місяць 10/1000 арк.
Державний архів Закарпатської області 0 0 Метричні (зведений каталог) 1 година 15/1000 арк.
Державний архів Запорізької області 0 0 Метричні (зведений каталог) 1 година 10/1000 арк.
Державний архів Івано-Франківської області 0 0 Метричні (зведений каталог) 1 година 15-20
Державний архів Київської області 0 0 Метричні (зведений каталог) 1-14 днів 10/1000 арк. з одного фонду
Державний архів Кіровоградської області 0 0 Метричні (зведений каталог) 1-3 дні 10/1000 арк.
Державний архів Луганської області 12 Покажчики
Державний архів Львівської області 0 0 2-4 дні 10/1000 арк.
Державний архів Миколаївської області 485 фондів 0 Метричні 1 година майже безліміт
Державний архів Одеської області 10000+ описів 1000+ метрик Метричні, путівники, різні видання 1-7 днів 5/1000 арк.
Державний архів Полтавської області 0 0 Метричні (зведений каталог) 1 година 10/1000 арк.
Державний архів Рівненської області 0 0 Метричні (зведений каталог), особ. склад, загиблі у ДСВ 1 година 10/1000 арк.
Державний архів Сумської області 0 300+ описів Метричні, різні покажчики 2 дні 10/1000 арк.
Державний архів Тернопільскої області 0 5 Метричні (зведений каталог) 1 година 10/1000 арк.
Державний архів Харківської області 0 109 1 місяць 10/1000 арк.
Державний архів Херсонської області 0 0 Метричні 2 дні 10/1000 арк.
Державний архів Хмельницької області 0 0 1 година 10/1000 арк.
Державний архів Черкаської області 0 0 Метричні Місяць+ 10/1000 арк.
Державний архів Чернівецької області 0 0 Метричні (зведений каталог) 1 година 1000 арк.
Державний архів Чернігівської області 34 0 Місяць+ 1000 арк.

Окремо були відзначені прогресивні з точки зору оцифрувань документів й довідкового апарату Одеський, Миколаївський та Сумський обласні архіви.

Для порівняння пан Олександр поділився власними враженнями і від роботи в іноземних архівах, навів приклади оцифрування і віддаленого доступу (зокрема йшлося про відомий польський проект http://szukajwarchiwach.pl/, віддалений доступ в російських архівах, про відомий міжнародний проект FamilySearch та ін.)

Сесія II. Найкращі практики в Україні. Наступні кроки у реформуванні системи архівів в Україні

Ірина Кушнір, представник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини з питань дотримання права на інформацію та представництва в Конституційному Суді України, повернула дискусію до правового боку питання доступу до архівів. У своїй промові вона нагадала, що природні права людини, в т. ч. і право на інформацію, частиною якого є доступ до архівів, з одного боку гарантовані базовими правовими актами («Загальна декларація прав людини», «Конституція»), а з іншого — існують не залежно від писаних інструкцій, законів. Право людини на інформацію є невід’ємним природним правом людини, не вимагає підтвердження папірцями і може обмежуватись тільки у виключних випадках задля суспільного блага. В той же час на практиці, на жаль, ще дуже часто доводиться стикатися із радянським підходом обмеження прав за замовчуванням.

Софія Каменєва, Ірина Кушнір, Лілія Білоусова, Вячеслав Воробйов, Андрій  Когут

Софія Каменєва, Ірина Кушнір, Лілія Білоусова, Вячеслав Воробйов, Андрій Когут.
Фото: Всеволод Потикевич, Маргарита Ткачук / Центр вивчення генеалогії «Пращур» CC-BY-SA-4.0

Значну частину блоку зайняли виступи Володимира В’ятровича, голови Українського інституту національної пам’яті, та Андрія Когута, директора Архіву СБУ. Вони поділилися позитивним українським досвідом відкриття архівів репресивних органів, які завдяки прогресивному профільному закону стали навіть більш відкритими, ніж звичайні зональні і галузеві архіви України, і більш відкриті, ніж аналогічні архіви в інших країнах, що викликало стрімке зростання кількості дослідників, у т. ч. й іноземних. З негативу — перевантаженість читальної зали і сховищ Архіву СБУ, відсутність приміщення для новоствореного галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті.

Андрій Когут, Володимир В'ятрович, Олексій Новіков

Андрій Когут, Володимир В’ятрович, Олексій Новіков.
Фото: Всеволод Потикевич, Маргарита Ткачук / Центр вивчення генеалогії «Пращур» CC-BY-SA-4.0

Тимчасовий виконувач обов’язків директора Одеського обласного архіву Лілія Білоусова розповіла про досвід організації архівом оцифрувань і віддаленого доступу. Перші оцифрування були радше вимушеними — в зв’язку з аварійним станом будівлі архів довелося закрити на три роки. Пізніше сформувалася команда ентузіастів. Також архів постійно співпрацює із «друзями архіву», в т. ч. етнічними громадами, меценатами, окремими дослідниками.

Директор Київського обласного архіву Софія Каменєва повернула обговорення до проблем архівної галузі: кадрової, фінансової, браку сховищ і ресурсів для оцифрування тощо. Щодо правового аспекту, була згадана Рекомендація № R (2000) 13 Комітету міністрів Ради Європи країнам-членам стосовно європейської політики доступу до архівів, яка встановлює рекомендації щодо принципів організації доступу до архівів.

Представник FamilySearch International (раніше відомої як Генеалогічне Товариство Юта) у країнах Східної Європи Вячеслав Воробйов ознайомив аудиторію із напрацюваннями організації.

Організація почала збір генеалогічних даних більше ста років тому і пройшла довгий шлях від паперових документів, що оброблялися в одній кімнаті, до сховища мікрофільмів у Гранітній горі та розподіленої системи зберігання в кількох рознесених географічно датацентрах.

Більше ста камер генеалогічного товариства водночас працюють в архівах більшості країн Європи. В декількох країнах оцифрування всієї інформації, що цікавило організацію, вже завершене, щодо інших —тривають перемовини. З 1994 року Товариство здійснювало також мікрофільмування метричних книг в Україні (угода між Товариством та тоді ще Головархівом наявна, між іншим, у Вікіджерелах). Після приходу до влади Януковича і заміни ним керівництва Укрдержархіву в 2011 співпраця була розірвана українською стороною і з незрозумілих для організації причин наразі не поновлена.

На момент припинення оцифрування FamilySearch встигла оцифрувати метричну інформацію в Автономній Республіці Крим та чотирьох областях (Івано-Франківська, Сумська, Тернопільська, Черкаська). В одинадцяти оцифрування тривало, ще в дев’яти було заплановано, але не встигло розпочатися. Зазвичай, вся метрична інформація зібрана Товариством по всьому світу вільна і безкоштовно доступна для перегляду на сайті організації, але не для українських громадян: за умовою початкової угоди Family Search заборонено надавати замікрофільмовані документи у вільний доступ і, не зважаючи на всі спроби, отримати дозвіл на це в організації не вийшло. Українські архіви вперто відмовляються дозволити вільний доступ до копій документів українських архівів, які зберігаються організацією, і це при тому, що українські архіви не мають технічної можливості організувати аналогічний сервіс і більш того, в зв’язку з окупацією Донеччини низка документів (могла б бути) доступна українським громадянам лише у копіях створених організацією. Організація готова в будь-який час відкрити доступ до вже оцифрованих українських документів і продовжити оцифрування своїм коштом. Питання тільки в дозволі українських державних архівів.

Окремо пан Вячеслав торкнувся майбутнього архівної справи. Продовжуючи тему, підняту попередніми промовцями, він зазначив, що пошук інформації за одним кліком, на його думку, це не майбутнє, це сьогодення. Майбутнє — автоматичний пошук інформації системою і нотифікація користувача про її надходження. Як приклад була наведена автоматична нотифікація можливих родичів при надходженні нової метричної інформації в базу FamilySearch.

Останнім виступив директор ГО «Інститут генеалогічних досліджень» Олексій Новіков. Виходячи з власного досвіду, він зазначив, що з точки зору організації доступу українські архіви наразі є найвідсталішими серед сусідів, навіть якщо порівнювати із Росією. Величезну кількість архівів очолюють випадкові люди, чому сприяє підпорядкування архівів місцевим органам влади і величезна подрібненість архівів — членами організації нараховано майже 1500 архівних установ в Україні. Все це сприяє систематичним порушенням прав дослідників низкою установ і відсутності загальних практик, зокрема щодо копіювання власними технічними засобам, сплату за яке незаконно стягують архіви. Вихід з ситуації пан Олексій бачить у реформуванні архівної галузі, зокрема в консолідації архівів і безумовному дотриманні прав дослідників.

Під час позасесійного обговорення підіймалося також важливе питання (не)надходження документів в архіви й безкарність. Були наведені приклади свідомого знищення документів органів місцевої влади, зокрема, функціонерами режиму Януковича.

У цілому Конференція, як вважає автор, завершилася конструктивом. З одного боку, прогресивні сили в українських архівах визнають, що реформа вже давно назріла, з іншого дослідники і активісти із розумінням ставляться до проблем архівної галузі викликаних у т. ч. хронічним недофінансуванням. Обидві сторони, хочеться сподіватись, налаштовані на співпрацю й готові разом рухати українську архівну справу в бік дотримання європейських і світових стандартів.


[1] Оскільки йдеться про чинних політиків, вважаю за необхідне додатково застерегти: тут і далі, якщо не наведені лапки прямої мови, цитати подані за пам’яттю або передається лише загальний сенс висловлювань таким, яким його почув автор статті. Крім того, оскільки в невелику статтю важко вмістити навіть головні тези всіх промовців, їх відбір, ранжування, акценти також не захищені від суб’єктивної позиції автора.

Оприлюднено в Конференції, Поточні події, Проекти з партнерами | Залишити коментар

У Вікіпедії тепер три чверті мільйона статей українською

28 листопада у Вікіпедії було написано 750-тисячну статтю українською мовою.

В українській Вікіпедії 750 000 статей

Вікіпедія — вільна енциклопедія в інтернеті, особливість якої в тому, що її може редагувати будь-хто.  Вікіпедію пишуть не найняті редактори, а волонтери, тож кожна віха — привід для обміну привітаннями. Статті у Вікіпедію пишуть професори у вільний час, школярі на уроках креативних вчителів, професіонали про свою галузь знань, аматори про улюблені види спорту, читачі про прочитану класику, гравці комп’ютерних ігор про свіжо локалізовану українською відому гру — кожен, хто хоче вільно поділитись своїми знаннями.

Читати далі

Оприлюднено в Поточні події, Статистика | Позначки: | 1 коментар

Світлини вікімедійного конкурсу проілюстрували 25-томне видання

16 листопада у Державні науковій архітектурно-будівельній бібліотеці ім. В. Г. Заболотного відбулася презентація серії бібліографічних покажчиків «Малі міста України». У виданні вміщено бібліографічну інформацію про всі малі міста України, історичні довідки про місто, а для ілюстрування використано світлини фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки».

Покажчики є результатом соціально-бібліотечного проекту «Історія малих міст України», ініційований працівниками ДНАББ ім. В. Г. Заболотного у 2008 р. під егідою Міністерства регіонального розвитку та будівництва України. Джерельною базою стали матеріали фондів ДНАББ ім. В. Г. Заболотного.

Основною метою проекту організатори визначили активізацію науковців, громадськості, місцевого населення до вивчення історії архітектури, будівництва і культури малих міст, архітектурних пам’яток, збереження історико-архітектурної спадщини малих міст України, що нині є актуальною проблемою. Читати далі

Оприлюднено в Вільні ліцензії, Проекти з партнерами | Позначки: , , | 1 коментар