Домівка > Конференції, Публікації > Бортнянський повернувся завдяки Вікіпедії

Бортнянський повернувся завдяки Вікіпедії

sokil-2012

Статті української Вікіпедії вперше стали основою друкованого видання. Це перша книжка в Україні, яка побачила світ завдяки існуванню абсолютно віртуальної енциклопедії. Громадська організація “Вікімедіа Україна” стала першою серед регіональних відділень Фонду Вікімедіа, якій вдалося власним коштом опублікувати не тільки текстові матеріали, а й нотні. Вперше за роки незалежності видано клавір класичної опери і знов-таки вперше видано оперу класика української музики Дмитра Бортнянського українською мовою.
Ідеться про ошатне видання опери Дмитра Бортнянського “Сокіл”, яке цієї весни побачило світ і вмістило на 218 сторінках під твердою обкладинкою повний текст лібрето, клавір опери з текстами, матеріали про особливості національних вокальних перекладів та про генезу використання мов в операх, а ще — статті з українського розділу Вікіпедії про саму оперу “Сокіл”, її автора Дмитра Бортнянського та перекладача лібрето, відомого українського науковця, письменника і громадського діяча Максима Стріху. Книжку було презентовано в межах другої української Вікіконференції і вона вже отримала широкий розголос в українських музичних колах.
З нагоди презентації видання ми звернулися до людей, які були причетні до його створення. “Великим недоліком української культури є брак видань опер з українськими перекладами, — зазначив упорядник видання і керівник проекту “Світова класика українською”, член правління ГО “Вікімедіа Україна”, композитор Андрій Бондаренко.Попри те, що в радянські часи українські оперні театри з успіхом ставили і західноєвропейські, і російські опери в блискучих перекладах М. Рильського, М. Лукаша, Б. Тена й інших поетів, видавці бралися лише за російськомовні переклади опер, залишаючи творчість українських перекладачів поза увагою. Зокрема й “Сокіл” Бортнянського, написаний на франкомовне лібрето Франца-Германа Лаферм’єра, публікувався лише в російському перекладі А. Розанова. Більше того, з відмовою низки оперних театрів від української мови виконання у 1990-х роках численні шедеври української літератури опинилися під загрозою повного забуття. Проект “Світова класика українською”, розпочатий творцями української Вікіпедії, покликаний виправити це прикре упущення й відкрити українським музикантам і поціновувачам музики чарівний світ вокальних перекладів українською мовою. Публікація опери “Сокіл” стала першою ланкою цього проекту”.
“Упродовж минулих 20 років зусиллями “керівників від музики” було фактично знищено явище українськомовної опери. Українська мова вже майже не звучить зі сцени нашої Національної опери, театрів Львова, Харкова, Дніпропетровська, Донецька. Формально тому, що “така світова практика”. Реально — бо так театр має більше шансів включитися в гастрольний конвеєр, коштами наших платників податків інвестуючи культурне життя європейських культурних провінцій. Видання — суто громадська ініціатива, на чолі якої став композитор Андрій Бондаренко, а матеріально втілити її допомогла організація “Вікімедіа Україна”, що опікується розвитком українськомовного сегмента Вікіпедії. І це логічно: коли Бортнянського не видає жодна з потужних державних консерваторій, коли він нецікавий жодному з державних оперних театрів, тоді лише ентузіасти можуть нагадати, що Дмитро Бортнянський був автором не лише інструментальної музики і церковних хорів, а й шести опер, які й сьогодні абсолютно не втратили свого чару”, — стверджує Максим Стріха.
До речі, опера “Сокіл” створена 1786 року і вперше виконана придворними в Гатчинському палаці 11 жовтня того ж року. Перший український переклад лібрето виконав Максим Стріха для першої сценічної постановки в Києві, яку 1996 року здійснила великий популяризатор спадщини Д. Бортнянського, народна артистка України Наталя Свириденко.
У супровідних статтях музикознавця з Харкова Григорія Ганзбурга і перекладача Максима Стріхи переконливо доводиться: лише при виконанні зрозумілою для публіки мовою вокальний твір може розкрити всі свої глибини. “Великі композитори минулого (Верді, Вагнер, Шостакович) вважали, що їхні опери обов’язково мають лунати в перекладі мовами тих країн, де вони виконуються — бо ж для них надзвичайно вагоме значення мала єдність музики і драматичної дії. А при виконанні “мовою оригіналу” комічної опери, а “Сокіл” є оперою лірико-комічною, з численними тонкими епізодами, жодне світлове табло з перекладом не дозволить слідкувати за обміном дотепними репліками — і вся іскрометність твору негайно зникає”, — вважає Григорій Ганзбург.
Ініціатори проекту “Світова класика українською” переконані: українські переклади вершин оперного, ораторіального і камерного вокального жанру мають право на життя. І в майбутньому Київ знову матиме українськомовний оперний театр (як Лондон має англомовну Англійську національну оперу). А сьогодні вокальні переклади наших класиків (на жаль, ніде досі переважно не надруковані) потрібно неодмінно захистити від забуття, оприлюднити на папері, а насамперед в інтернеті, зробивши їх доступними для виконавців і студентів.

На фото: Андрій Бондаренко і Григорій Ганзбург знайомляться з виданням

Джерело: “Слово Просвіти”, pdf

  1. Коментарів поки що немає.
  1. No trackbacks yet.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: