Домівка > Публікації > Національна опера не цікавиться творами в перекладі українською – експерт

Національна опера не цікавиться творами в перекладі українською – експерт

Зараз переклад доступний у вікіджерелах. Фото: facebook.com

Класика оперного мистецтва може виконуватися мовою зрозумілою аудиторії, а не мовою оригіналу. Так вважає Максим Стріха, науковець і письменник, автор перекладу українською опери Дмитра Бортнянського “Сокіл”.

Переклад було нещодавно здійснено громадською організацією “Вікімедіа Україна”. Зараз він доступний у вікіджерелах.

“Проект ініційований людьми, які гуртуються навколо української Вікіпедії, називається “Світова класика українською”, – повідомив Максим Стріха у коментарі Gazeta.ua. – Зараз правилом майже доброго тону стало все співати мовою оригіналів. Про це не охоче згадують, але всі великі композиторі, які писали вокальну музику, – Верді, Вагнер, Шостакович, список можна продовжувати — були переконані, що виконувати їхні твори повинні  мовою, зрозумілою для аудиторії. Адже вокальна музика діє не лише через музику, але й через зміст. Українська традиція оперних перекладів давня. Багато вартісних українських перекладів лишили Максим Рильський, Микола Бажан, Микола Лукаш. Зараз в силу зорієнтованість наших театрів виключно на гастролі європейською провінцією, цей їхній доробок виявився фактично не потрібним. Він припадає порохом у бібліотеках театрів. Причому, припадає у рукописах, бо ніхто ніколи це не друкував. Наші молоді співаки, які навчаються у консерваторії, не мають змоги отримати ці ноти. Відтак з’явилася ідея викласти, принаймні в інтернеті, світову класику в українському перекладі. Це дуже важливо. Після того вирішили, що непогано було б видати в друкованому вигляді”.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Видали переклад української опери 18 століття

Те, що початок серії поклав саме твір Бортнянського, перекладач називає не випадковим. Він оцінює знаковість опери “Сокіл” для українського мистецтва:

“Цілком логічно було вибрано оперу Дмитра Бортнянського, бо коли ми згадуємо про те, які були великі українські композитори, його ім’я обов’язково ставимо першим. Тим не менше, його блискуча опера “Сокіл” в Україні ставилася лише аматорськими зусиллями і зусиллями великої ентузіастки, народної артистки України Наталії Свириденко. Ще в 1995 році для її постановки я зробив український переклад. Там оригінальне лібрето французькою, писав його бібліотекар Гатчинського гуртка майбутнього імператора Павла І Герман Лаферм’єр. Тоді ця опера в українському перекладі була виконана під керівництвом Свириденко з великим успіхом, це стало подією для мистецького життя Києва ’96-го року. Але жоден з наших державних оперних театрів, зорієнтованих на поїздки європейською провінцією, цим не зацікавився”, – сказав він.

Максим Стріха сподівається, що видання зацікавить не лише студентів, але і музично-драматичні театри. Натомість він скептично дивиться на можливість звучання “Сокола” українською в оперних театрах.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Раду Поклітару і Мирослав Скорик створили балет-триптих

“Зараз цей переклад виданий, як на мене, дуже добре, з супровідними статтями про виконання опер різними мовами, про самого Бортнянського, про оперу “Сокіл”, – зазначив автор. – Це знакова подія для України — за чверть століття вперше виданий клавір (переклад музичних оркестрових творів для співу) опери. До того ж, сподіваюся, що він стане у пригоді. Чесно кажучи, я вже не маю надії на те, що наша Національна опера колись колись чимось таким зацікавиться, але в обласних центрах є чимало музично-драматичних театрів. Ця опера написана, так би мовити, не для надто великих голосів, бо виконували її аматори. Тому її спокійно можуть ставити музично-драматичні театри. Гадаю, вона прислужиться і студентам, бо там є багато яскравих арій”.

Перекладач має надію, що серію друкованих перекладів буде продовжено, однак він не взявся робити прогнози яке видання буде наступним. За його словами, все залежатиме від можливостей видавців.

“Мені важко сказати, що буде далі, бо дуже вже великий масив українських перекладів оперних, які ніколи не друкувалися, але хотілося б побачити надрукованими, – повідомив Стріха. – Я б назвав “Лючію ді Ламмермур” Доніцетті і “Дон Жуана” Моцарта у блискучих перекладах Миколи Лукаша чи “Травіату” Верді у перекладі Максима Рильського і його ж переклад “Євгенія Онєгіна” Чайковського. Все залежатиме від ресурсів й ентузіазму людей, які цим займаються. До цього не мали ніякої причетності жодна з наших консерваторій і жодна з державних установ. Це просто ентузіазм людей, які вважають сьогодні за необхідне це підтримувати”.

Джерело: Gazeta.ua
Категорії:Публікації Позначки:,
  1. Коментарів поки що немає.
  1. No trackbacks yet.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: