Домівка > Наука і освіта, Філософія > Вікі і Виш: деякі думки про проекти Вікімедіа та їх можливе використання в системі вищої освіти України

Вікі і Виш: деякі думки про проекти Вікімедіа та їх можливе використання в системі вищої освіти України

https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Wikipedia_Michelangelo.JPG

До вашої уваги оглядова стаття Олексія Савченка,
релігієзнавця та редактора Вікіпедії.

Причиною написання цієї статті стали мої критичні зауваження у бік роботи вищих навчальних закладів. Проте я не вважаю нашу систему вищої освіти абсолютним злом — кінець-кінцем я можу критикувати її саме тому, що є її продуктом. Але всі розмови точилися довкола функціонування проекту Вікіпедія і в результаті мене попрохали викласти свої думки в статті для блогу «Вікімедіа Україна».

Актуальність цієї статті полягає в тому, що, активно користуючись проектами Вікімедіа, університетська спільнота в особі викладачів і студентів часто не знає, як ці проекти влаштовано і які існують можливості, через що виникає низка непорозумінь та відсутність довіри, які стають на заваді загального розвитку. Саме тому я, маючи з однієї сторони стосунок до системи вищої освіти, а з іншої сторони — до проектів Фонду Вікімедіа, ставлю собі за мету розповісти про проекти, зокрема про Вікіпедію, та показати їх можливе застосування у системі вищої освіти в Україні.

Цільовою аудиторією є передусім студенти, викладачі та адміністративний персонал українських вишів, але, можливо, це буде також цікаво іншим. Для ясності мені доведеться трохи зануритися в історію, звернути увагу на технічні і юридичні моменти, але я намагатимусь бути максимально зрозумілим.

По-перше, не всім зрозуміло, що таке взагалі вікі. Звідки воно взялося?
Загалом, слово походить з гавайської мови і означає «хуткий», «швидкий». Концепція Вікі виникає у 1995 році завдяки Ворду Канінгему і полягає в тому, що відвідувачі сайту можуть редагувати його контент. Потім з’явилося багато різних вікі-сайтів. Це показало певний потенціал і надихнуло на використання цієї технології Джимбо Вейлза та Ларрі Сенгера: у січні 2001 року вони започаткували Wikipedia як відгалудження від енциклопедичного проекту Nupedia, над яким тоді працювали.

По-друге, багато людей з підозрою ставляться до різного роду некомерційних проектів. Навіть коли йдеться про доброчинність, залишається питання про те, звідки йдуть гроші, хто є донором проекту і хто отримує від нього зиск?

Дійсно, проектом Нупедія опікувалася компанія Bomis, Inc., в якій засновники Вікіпедії були головними фігурами; зокрема, Джимбо Вейлз був виконавчим директором. Відповідно, вони й платили на початку, а потім, в червні 2003 року, був утворений «Фонд Вікімедіа», як некомерційна організація, яка існує за рахунок пожертв і має на меті підтримку, розвиток та розповсюдження вільного, багатомовного освітнього контенту, а також надання повного вмісту вікіпроектів для громадськості безкоштовно. Ця організація діє на підставі законодавства штату Флорида (США). Найвищим керівним органом є Рада повірених, які відповідають, окрім іншого, за збір і використання коштів. Члени ради обираються на деякий строк, а потім змінюються. Є також штат працівників, які займаються підтримкою технічного і програмного забезпечення. Вся звітність про діяльність організації, в тому числі фінансова, перебуває у вільному доступі на сайті wikimediafoundation.org.

Окремо слід сказати про афіліатів руху Вікімедіа. Це для багатьох є не зрозумілим. Дехто думає, що Вікімедіа має жорстку корпоративну модель із ієрархією та підлеглими, але це не так. Насправді Вікімедіа є спільнотою, або навіть спільнотами користувачів. Багатомовність, яка закладена в ідеї, призвела до того, що мовні розділи сприяли формуванню регіональних спільнот за мовним принципом, які більш-менш живуть своїм життям із власними проблемами, обговореннями, правилами, традиціями тощо. Тому Рада повірених Фонду Вікімедіа розробила кілька моделей офіційного приєднання до руху — це регіональні відділення, тематичні організації та групи користувачів.

Регіональні відділення є незалежними неприбутковими організаціями, що представляють рух Вікімедіа, концентруючись на своєму географічному регіоні. Наприклад, в Україні є громадська організація «Вікімедіа Україна», яка заснована і отримала визнання Фонду Вікімедіа у 2009 році. Ця організація має власний статут, правління, бюджет, зареєстрована і діє відповідно до законодавства України. Всього наразі є 41 регіональне відділення, 1 тематична організація та 51 група користувачів Фонду Вікімедіа. Як ми бачимо, це досить велика і розгалужена мережа, що розвивається протягом вже 15 років.

Напевно, третій пункт, який викликає нерозуміння, стосується дещо технічних моментів реалізації проектів Вікімедіа й уособлюється в запитанні: «Як це працює?»

Наріжним каменем функціонування проектів Вікімедіа є фізична (технічна) основа. Схематично це виглядає приблизно так: потрібен сервер (уявимо собі це як великий комп’ютер, де є багато місця на жорстких дисках), на ньому слід встановити відповідне програмне забезпечення і він має бути під’єднаним до всесвітньої мережі Інтернет. До сервера «прив’язується» зрозумілий ідентифікатор — доменне ім’я на кшталт wikipedia.org. Але для того, щоб ми побачили щось у нашому браузері, потрібен рушій сайту — це програма MediaWiki, яка здатна оброблювати наші запити через браузер, діставати інформацію із бази даних і сповіщати наш браузер про те, як він має все показати, щоб людина могла це зрозуміти.

Це дуже загальний, але необхідний опис, відштовхуючись від якого ми здатні побачити внутрішню логіку проектів. Насправді серверів багато, вони об’єднані у кластери і це щось реальне, тверде, таке що гудить, гріється, споживає електроенергію і займає якийсь простір. Фізично вони знаходяться у Карролтоні і Даласі (штат Техас, США), Сан Франциско (США), Чікаго (штат Іллінойс, США), Ашбурн (штат Вірджинія, США), і ще два кластера в Амстердамі (Нідерланди).

Інтернет, як віртуальний простір, фактично не має географічних меж. Ми здатні отримати інформацію через мережу, перебуваючи в будь-якій точці Земної кулі. Але необхідність контролю безпеки мережі повертає нас до конкретних серверів, на яких фізично знаходиться інформація. Іншими словами, якщо сервери розташовані у Сполучених Штатах Америки, то діяти слід відповідно до законів цієї країни. Отже, за такою логікою, законодавчою базою для вмісту сайтів, підтримуваних Фондом, є:

  • Закон США про авторське право в цифорову епоху;
  • Директива про авторське право Європейського Союзу;
  • Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів.

Також на кожній сторінці Вікіпедії ми бачимо надпис, що текст опубліковано на умовах ліцензії Creative Commons Attribution/Share-Alike. Це означає, що текст можна використовувати у будь-яких цілях, в тому числі комерційних, за умови вказання автора і поширення на тих же умовах — тобто Вікіпедія водночас вільно доступна і її не можна привласнити. Іноді можуть застосовуватися додаткові або інші умови, наприклад GNU Free Documentation License. Це те, чого насправді немає у законодавчій базі нашої країни. Тим не менш, оскільки попередження про умови використання сайту міститься на його сторінках, використовуючи сайт ви погоджуєтеся на ці умови і в юридичній практиці це може вважатися еквівалентом суспільного договору.

Крім того, якщо об’єкт авторського права знаходиться на території іншої країни, то він підпадає під дію відповідних законів цієї країни. Наприклад, в Україні слід враховувати:

  • Цивільний кодекс;
  • Закон України про авторські та суміжні права;
  • ст. 176 та 177 Кримінального кодексу України;
  • ст. 51-2, 164-9 та 164-13 кодексу України про адміністративні правопорушення.

Таким чином, проекти Вікімедіа діють, керуючись чинним законодавством кількох країн, і це вимагає від спільноти користувачів дисципліни, яка стає підґрунтям довготривалого і надійного розвитку.

Останнє, на чому хотілось би зазначити, це саме огляд проектів Вікімедіа.
Звісно, перш за все, це Вікіпедія (англ. Wikipedia). Нагадаю, Вікімедіа — це організація, яка забезпечує функціонування багатьох проектів, одним з яких є Вікіпедія, як електронна енциклопедія. Будемо надалі відштовхуватися від того розуміння, що Вікіпедія є одним із найбільших проектів Вікімедіа, для забезпечення роботи якого здебільшого, але не виключно, існують інші проекти Фонду. Наприклад, проект Медіавікі (англ. Mediawiki) присвячений розробці та вдосконаленню того програмного забезпечення (вікі-рушій), на якому реалізовані всі проекти. А Вікісховище (англ. Wikimedia Commons) — це місце, де зберігаються для спільного використання різні медіафайли. Вони розподілені по категоріях, мають опис та проходять процедуру перевірки. Це єдиний спільний ресурс для збереження та впорядкування файлів, з якого люди повсюди можуть брати їх для повторного використання. Це виключає необхідність завантаження дублікатів файлів, спрощує пошук, контроль за дотриманням авторських прав, контроль версій, тощо.

Проект Мета-вікі (англ. Meta-Wiki) є місцем, де відбувається координація та організація щодо всіх інших проектів Вікімедіа. Уявімо собі це як форум, де обговорюють глобальні питання розвитку проектів, можливість впровадження чогось нового. Для безпосередньої апробації «чогось нового» використовують інші спеціальні проекти — це так званий Інкубатор (англ. Wikimedia Incubator) та Лабораторія Вікімедіа (англ. Wikimedia Labs). Перший призначено для тестування усіх нових мовних вікі перед тим, як вони вийдуть в світ, а другий опікується серверним середовищем і необхідний для підтримки розробки та здійснення операцій з даними.

До речі, про дані. Ті дані, які не є медіафайлами, зберігаються і впорядковуються у проекті Вікідані (англ. Wikidata). Це постійно оновлювана вільна база даних, яку можна в різний спосіб обробляти. Там можуть бути, наприклад, назви вулиць, міст, країн, математичні константи, одиниці виміру і ще бозна-що, схоже на статистичну інформацію. Але не слова і не цитати, бо для них вікіпедисти зробили два окремих проекти — Вікісловник (англ. Wiktionary) і Вікіцитати (англ. Wikiquote). Не складно здогадатися, що перший націлено на створення багатомовного вільного словника кожної мови, а другий являє собою репозитарій цитат відомих людей, книжок, промов, фільмів, тощо.

Є досить вузькі проекти, такі як Віківиди (англ. Wikispecies) і Вікімандри (англ. Wikivoyage). Це, на мій погляд, одночасно і досить обмежені за своїми завданнями, і майже неосяжні проекти. Віківиди необхідні, щоб створити центральну широку базу даних про всі форми життя від викопних до сучасних представників тваринного, рослинного, грибкового та інших видів. А Вікімандри… гадаю, легко здогадатися, що це проект вільного туристичного путівника.

Особливим проектом є Вікіновини (англ. Wikinews) — вони існують, щоб повідомляти новини з широкого кола питань, залучаючи авторів з усього світу. Звісно, всі новини мають бути написані з нейтральної точки зору. І мені здається, це досить перспективний проект, адже наразі ми створюємо новини в соціальних мережах, на своїх сайтах та блогах. Фото і відео подій, завантажені в мережу з телефонів, стають сировиною для теле- і радіоновин. Журналісти спираються на думки експертів, висловлені у Twitter і Facebook. Саме на численні новинні ресурси вікіпедисти посилаються як на авторитетні джерела інформації при створенні нової статті про поточні або минулі події.

Опис наступних трьох проектів безпосередньо підводить нас до реалізації мети цієї статті, і я намагатимусь дуже коротко розповісти про них в загальних рисах, а потім ми тільки про них і будемо говорити, але в контексті реалізації вищої освіти в Україні. Отже, Вікіпідручник (англ. Wikibooks) — має на меті створення колекції вільних електронних книжок включаючи підручники, мовні курси, довідники, інструкції, тощо. Цей проект створено в допомогу студентам і викладачам шкіл та університетів.

Вікіджерела (англ. Wikisource) — це архів вільних та відкритих текстів, як-то класична література, закони, та інше. Це також може бути платформою для вільного перекладу цих текстів. При цьому процедура використання передбачає можливість сканування оригіналу та розміщення сканованого варіанту у форматі DjVu або PDF, який автоматично розпізнається системою, створюючи текстові дублікати сторінок, які потім вичитуються волонтерами. Користувачі можуть бачити оригінальну сторінку і розпізнаний або перекладений текст. Далі на це джерело можна посилатися у Вікіпедії та інших проектах.

Віківерситет (англ. Wikiversity) — проект Фонду Вікімедіа, присвячений створенню безплатних інтерактивних навчальних матеріалів усіх рівнів і типів — від дошкільних до університетських. До участі у проекті запрошуються викладачі, студенти і дослідники усіх вікових груп і освітніх рівнів. Наразі існують п’ятнадцять повноцінних Віківерситетів: англійською, німецькою, іспанською, французькою, італійською, грецькою, португальською, чеською, японською, фінською, російською, шведською, арабською, словенською та корейською мовами. Український Віківерситет на даному етапі перебуває у бета-стадії. Для його повноцінного розвитку необхідні однодумці, які б погодилися постійно працювати над ним.

Тепер, коли ми маємо цілісне бачення того, як влаштований всесвіт Вікімедіа, ми можемо впевнено говорити про те, як з цим далі жити або як це можна використати.

Я впевнений, що розумний читач, виходячи із мого опису вже зробив для себе деякі висновки про можливості і перспективи. Але як показує досвід, розумні люди в Україні мають досить скептичні погляди і якось інтуїтивно намагаються фальсифікувати будь-які оптимістичні плани, обіцянки, проекти, тощо. Тому я проговорюватиму дещо очевидні речі, дотичні до предмету даної статті.

Отже, почнемо з кінця. Навіщо закладам вищої освіти використовувати проекти Вікімедіа на умовах вільних ліцензій, коли знання і курси по їх здобуванню є тими продуктами, завдяки яким ці організації заробляють гроші? Дехто вважає: якщо ремеслом викладачів є викладання курсів з певних дисциплін, то через безкоштовне викладення цих курсів у вільний доступ послуги викладача і закладу освіти можуть стати більше не потрібними. Така реакція часом виникає на основі страху, що хтось буде заробляти гроші на чужих інтелектуальних продуктах з порушенням авторських прав. Розробити курс або навіть написати статтю — це досить копіткий творчий процес, який вимагає часу, сил та інших відповідних умов, для забезпечення яких людина чи організація має оплачувати свої рахунки. Тому, коли йдеться про взаємну вигоду від співпраці, слід чітко прояснити, що сторони отримають навзаєм. Це логічно і правильно, хоча поверхово. Адже Вікімедіа не вимагає гроші від своїх учасників і користувачів, існуючи тільки за рахунок грантів та доброчинних внесків. І разом із тим я ставлю питання тим працівника сфери освіти, хто зупинився на висловлених у поточному абзаці думках: скільки своїх інтелектуальних продуктів ви роздаєте безкоштовно, в тому числі і тим, хто заробляє на цьому гроші?

Чомусь люди забувають, коли користуються соціальними мережами типу Facebook чи Vkontakte, що продукуючи безліч контенту в чисельних коментарях та публікаціях на своїй стіні, люди фактично передають свої авторські права на тексти і зображення. Зазвичай люди не дуже усвідомлюють, що розміщуючи відео в YouTube, вони підтверджують, що надають компанії YouTube LLC глобальну невиключну ліцензію без сплати роялті, яка передбачає субліцензування та підлягає передачі, на використання, відтворення, поширення, створення похідних продуктів, показ та виконання такого контенту для компанії, правонаступників та афілійованих осіб.
Вам доводилося бачити рекламу в YouTube?
Чомусь в даному випадку люди задовольняються тим, що користуючись сервісом їм не доводиться платити, а от до Вікіпедії, яка надається безкоштовно і без реклами, чомусь виникає протилежне, часом цинічне ставлення, яке я характеризую як «уявну конкуренцію».

Гаразд. Погоджусь, що допис в соціальних мережах не слід порівнювати з науковою статтею або курсом лекцій. Продукти Google теж, напевно, не мають прямого стосунку до викладання та наукової діяльності, хоча ця компанія має програму лояльності до закладів вищої освіти і надає багато продуктів абсолютно безкоштовно. НПУ імені М.П. Драгоманова точно цим користується. Але якщо ми подивимося на такі ресурси, як офіційні сайти університетів, бібліотек, а ще краще звернемо увагу на омріяні ресурси Scopus та Web of Science, то побачимо, що дуже багато інформаційних продуктів науковці передають безкоштовно (а іноді ще й платять за це) у користування будь-кому. Всі напевно бачили, що деякі збірки тез конференцій, або подібні видання викладаються часом у вільний доступ на офіційних сайтах без якихось спеціальних застережень або умов використання. Звісно, це роблять керуючись найкращими мотивами, але часом не дуже грамотно. Так, наприклад, читаєш в інформаційному листі, що матеріали будуть опубліковані на якомусь сайті, а оргвнесок становить стільки-то, і не знаєш, як на це реагувати. Сьогодні сайт є — завтра немає. Це така справа… хто платить? На скільки років передплачено хостинг та домен? Яка в цьому цінність? Інша справа потрапити у журнал, що входить до індексу наукометричних баз даних, але… З одного боку хороша ідея і правильний інструмент, який може полегшити життя багатьом науковцям завдяки тому, що пошукова машина відбирає за запитом статті, які тобі можуть знадобитися у роботі і, таким чином, полегшує наукову діяльність, а разом з цим допомагає через кількісні показники вирахувати коефіцієнт успішності вченого та наукової установи.

Університет отримує гроші від держави і від студентів, дає їх викладачам, які зазвичай є науковцями, а ті мають публікувати статті у журналах, що входять до наукометричних баз даних, таких як Scopus. Але інший бік питання полягає в тому, що видання виходить власним коштом, отже науковці віддають гроші відповідному виданню, щоб їх «почули» у науковій спільноті, а потім, щоб «почути» інших, треба заплатити за повнотекстові варіанти статей…

Вибачте… хто на цьому заробляє? Хто отримує гроші за те, що хтось завантажив статтю? Науковець? Науковець не отримує. Він сам ладний заплатити, аби тільки бути там. Задля рейтингу.

Науковці або наукові установи, наприклад університети, що передплачують доступ до цих баз даних, таким чином платять щонайменше двічі. А з тим, як на державному рівні це стало критерієм успішності, то формується правило: не можеш платити — значить, не науковець. Виходячи із таких міркувань, я не розумію, чому у державній політиці ми маємо орієнтуватися на рейтинги приватної кампанії, яка щільно закриває доступ до інформації. Саме тому, що наукометричні бази даних насправді закриті для науковців, стало можливим (а може навіть необхідним) розвинути відомий сервіс Sci-Hub, використання якого може трактуватися як піратство, але чиї авторські права порушуються, якщо встановлене посилання на друковане джерело і вказано ім’я автора? Порушуються тільки умови використання наукометричної бази даних.

Є певна категорія людей, які вважають, що знання має бути елітарним, бо інакше його цінність зменшується, що призводить до профанації. Але це шлях до рабства і маніпуляцій. Якщо ті, хто так думає, досягнуть успіху — ми втратимо цивілізацію і повернемося у морок середньовіччя або в умови варно-кастової системи Давньої Індії…

Кому належать знання?
Мільйони років еволюції привели нас на той рівень розвитку цивілізації, коли кожна людина може отримати вільний доступ до суми всіх знань людства. Саме знання про Світ і про те, як все влаштовано, зумовлюють наш спосіб буття. Знання змінюють Світ і життя кожної окремої людини. Відкрите його розповсюдження призводить до розвитку, а закриття — до занепаду. Це безпосередньо стосується науки. І насправді, як ми бачимо, науковці легко діляться своїми знаннями і доробками, не втрачаючи імені.

Наука і знання про всесвіт — це надбання незліченної кількості поколінь людей. Вони не просто безкоштовні. Вони безцінні! На стільки, що брати кошти можна тільки за конкретні послуги та забезпечення умов, але знання кожна людина здобуває по факту сама. Метою системи вищої освіти є всебічне оформлення фахівця за тією чи іншою конкретною спеціалізацією, з одночасним оформленням його як члена суспільства з відповідними ціннісними орієнтирами. В той самий час, метою проектів Вікімедіа є накопичення та впорядкування загальноприйнятого знання всього людства із метою просвітництва і вільного його розповсюдження для всіх. Тут є ще один важливий момент, що стосується здобуття нового знання — одне із основних правил Вікіпедії звучить як «жодних оригінальних досліджень», а ще одне стверджує, що сама Вікіпедія не є авторитетним джерелом. Тому немає ніякої конкуренції на рівні організацій і дійсно можна використовувати спільні ресурси заради просвіти і майбутнього.

Я впевнений, що є можливості!
Прагматично вишам може бути вигідно, щоб викладачі викладали або редагували якісь курси у Віківерситеті. Викладачі є активом кожного вишу і саме це може скерувати людей у виш для здобуття повноти освіти. Також гадаю, що деякі якісні видання університету можна буде завантажувати на Вікіджерела, де вони будуть у незмінній формі доступні для великої аудиторії і доступні для вільного перекладу зусиллями волонтерів (якщо вони того варті). Напевно, є ще не реалізовані технічно можливості для формування власної відкритої бази даних із індексом цитованості, хоча я не впевнений в тому, чи дійсно це важливо для розвитку науки. У такій відкритій системі, як Вікіпедія, все залежить від спільноти користувачів. Спільнота може дати відсіч тим, хто дійсно буде демонструвати девіантну поведінку і поширювати псевдонаукові ідеї. Зокрема, це може бути чудово реалізовано у проекті Вікіпідручник. В підручниках, як правило, надається типова інформація. Фактично, майже одне й те саме, бо сам жанр цієї літератури не має на меті якогось відкриття. Тільки усталені і загальноприйняті дані. Різниця часто полягає у способі подачі інформації: зрозуміло/незрозуміло, зручно/незручно. Тим паче, що контент на сторінках вікіпроектів може редагуватися, отже постійно перебуває у процесі вдосконалення. Існує контроль версій і авторства, що запобігає вандалізму і безвідповідальності.

Вікіновини можуть бути використанні для проходження практики студентам-журналістам, під час якої вони можуть аналізувати інформацію різних новинних агенств, формуючи статтю про подію з нейтральної точки зору. А Вікімандри, напевно, стануть у нагоді культурологам, як знавцям культурної спадщини, та тим, хто має намір займатися туристичним бізнесом, бо допоможе сформувати навички зі збору інформації про цікаві місця, міста і маршрути.

Віківиди стануть в нагоді вчителям біології як при навчанні, так і при викладанні. Я не знаю, але думаю, що там ще є що додавати в базу даних про всі «мертві, живі і ненароджені» форми життя.

Вікіцитати і Вікісловник мають сподобатися філологам і лінгвістам. Гадаю, що базу даних Вікісловника можна буде якось використати і програмістам, якщо їм потрібна буде вільна база даних слів для, наприклад, програми перекладача. Те саме можна сказати і про Вікідані. А реалізовувати і тестувати проект можна в просторі Вікілабораторії, використовуючи безкоштовно потужності цих серверів. Мені чомусь здається, що в списку завдань на Мета-вікі для програмістів буде досить цікавих пропозицій, реалізувавши які можна отримати і реальний досвід, і додаток до свого портфоліо.

І ось ми повернулися до того, з чого починали — найуніверсальнійший проект Вікіпедія. Викладачі часом дуже критично ставляться до того факту, що студенти використовують Вікіпедію. Кажуть, що Вікіпедія містить хибну інформацію щодо предмету статті і там постійно щось змінюється, а тому на неї не можна посилатися, бо через хвилину може бути написано щось інше. Кажуть, що не зрозуміло, хто її взагалі пише і тому немає відповідальності за якість, а редагувати немає сенсу, бо зміни можуть бути безапеляційно відкинуті і виявиться, що ти дарма гаяв свій час. А ще кажуть, що адміністратори безвідповідальні і коли їм пишеш, що стаття має хибну інформацію, вони її не виправляють.

Це часто правда. Чесно. Але все залежить від спільноти тих, хто щось робить. Повільно, впевнено, послідовно. Крок за кроком, виправлення за виправленням — так ми прагнемо досконалості. І це потрібно робити, тим паче в умовах інформаційної війни. Чим більше достовірної інформації у відкритому доступі є, тим важче буде маніпулювати людьми. І не важливо, будуть ці маніпуляції ззовні, чи зсередини, верифікована інформація є гарантією того, що притомні люди зроблять правильні висновки. Інакше доведеться вірити телевізору.

У Вікіпедії дивовижним чином поєднано механізм контролю із його майже повною відсутністю. Я поясню, і це відповість на питання: «Хто її пише?» Ієрархія має сенс у технічній площині і відображає рівні доступу до редагування. Користувачі — редагують, патрульні перевіряють виправлення користувачів, адміністратори можуть встановлювати захист на сторінки, редагувати всі сторінки і шаблони, блокувати користувачів, змінювати налаштування фільтрів і видаляти сторінки, а бюрократи можуть майже все плюс надавати статус адміністраторів. Є ще арбітражний комітет, який є судовим органом і вирішує спірні питання. А загалом, правила встановлює спільнота.

Кожна людина, навіть без реєстрації є користувачем і може редагувати Вікіпедію — це уособлення відсутності контролю. Але інші користувачі можуть переглянути зміни і відкинути редагування. Кожна зміна записується в історію редагувань. Тому кожну версію статті можна відновити — це уособлення контролю. Оберіть найкраще. До речі, завдяки цьому, якщо вам треба поставити посилання на статтю саме в тій її редакції, яку ви бачили, то можна використати постійне посилання на конкретну версію статті. Це легко обрати в лівому стовпчику на сторінках Вікіпедії.

Додатковим захистом від маніпуляцій є те, що людей, які відстежують зміни, може бути багато. Кожен попередній редактор може отримувати сповіщення про те, що стаття, яку він редагував, змінилася і перевірити це. Редактори можуть бути не знайомі і перебувати в різних куточках країни або світу. Тому всіх не залякаєш і не підкупиш. Якщо починаються війни редагувань — можна поставити захист на сторінку.

Враховуючи все зазначене у кількох попередніх абзацах, ви можете упевнитися в тому, що Вікіпедія — це дійсно впорядкована база даних, а не безладне звалище інформації.

Анонімність теж є певним плюсом, бо редактора оцінює спільнота за його дії і внесок, а не за ім’я і статус. Всі рівні, але до патрульних і адміністраторів більше довіри через те, що вони так себе зарекомендували своїми діями. Спільнота може це контролювати через голосування.

Я думаю, що адміністратори мають відреагувати на безліч подій в системі і тому можуть часом «забити» на прохання переписати статтю. Кінець-кінцем це відкритий проект, якщо не подобається стаття — можна змінити її на краще. Якщо маєш рацію — твої зміни затвердять. Якщо відкинули — можна поскаржитися в кнайпі і тоді статтю перевірять ще декілька людей. Тут все як в житті: дотримуйся правил, вчиняй мудро — і в тебе буде більше друзів, ніж ворогів.

Фактично, редагування Вікіпедії — це реферативна робота, де на кожне вагоме твердження має бути наведено посилання на авторитетне джерело інформації. Науковці можуть інтегрувати власний доробок у статтю і посилатися на опубліковану працю. Не всі сайти є авторитетними джерелами. У довідці Вікіпедії є окрема стаття на цю тему, а я лише хотів зазначити на тому, що редагуванням статей у Вікіпедії можна урізноманітнити навчальний процес, використовуючи це замість завдань написати реферати. Це досить серйозна робота, яка відрізняється від того, щоб просто читати статті, тому що статтю треба перевіряти. Йти за посланнями, шукати додаткову інформацію. Це може бути не менш цікавим, ніж робота над класичним рефератом, тим паче, що наразі їх здебільшого копіюють, а не пишуть. Плюс, суспільна значимість — реферат переглядає один викладач і кладе у ящик з папером, а статтю у Вікіпедії можуть прочитати безліч людей. Це суттєво мотивує. А пасивний бонус до такого виду робіт полягає в тому, що студенти більше не зможуть просто скопіювати і роздрукувати статтю із Вікіпедії, видавши її за свій реферат.

Єдина проблема, що виникає в даному випадку — це необхідність дійсно працювати. Студентам дійсно доведеться шукати інформацію і редагувати текст, а викладачам потім дійсно доведеться це перевіряти. Потім можна порахувати, який хто внесок зробив і перевірити якість. Причому всім. Відкритість — страшна річ, яка захищає всіх, хто грає за правилами.

Недоліками Вікіпедії перед класичними рефератами є заборона викладати власні думки, впроваджувати оригінальні дослідження, необхідність дотримуватися енциклопедичного стилю, а ще вона не вчить методології наукового дослідження. Я маю на увазі навички послідовного розмірковування, визначення шляху дослідження, власне дослідження і структурований виклад здобутого матеріалу. Там немає місця постановці питання, актуальності, визначенню об’єкта, предмета, мети, завдань, географічних і історичних меж дослідження, тощо. Тому звісно реферати, курсові і дипломні мають залишатися як окремий вид робіт, але можливо не в такому об’ємі, як це було раніше.

Наостанок я хотів би сказати про Освітню програму Вікіпедії, яка є міжнародною програмою з поширення практики написання статей у Вікіпедії як форми самостійної роботи студентів у навчальних закладах. Задля реалізації цієї програми був розроблений і запущений спеціальний додаток, який дозволяє викладачам створювати групи і керувати роботою студентів.

Для участі в Освітній програмі Вікіпедії як правило підписується меморандум або угода про співпрацю між окремо взятим вищим навчальним закладом та ГО «Вікімедіа Україна». Наразі такі договори підписані з 11 вишами нашої країни. Я впевнений, що це й надалі набиратиме обертів і буде дуже корисним як для розвитку особистості, суспільства, закладів вищої освіти і науки, так і для розвитку спільноти руху Вікімедіа.

Олексій Савченко,
редактор Вікіпедії, релігієзнавець

  1. Коментарів поки що немає.
  1. No trackbacks yet.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: