Городища часів Київської Русі на річці Стугна

25 квітня відбулася вікіекспедиція давньоруськими городищами по річці Стугна. Окрім доповнення інформації на цю тему у Вікіпедії, учасники традиційно діляться своїм досвідом та враженнями на нашому блозі.

І сказав Володимир: «Се недобре є, [що] мало городів довкола Києва».
І став він городи зводити по Десні, і по Остру, і по Трубежу,
і по Сулі, і по Стугні.
І став він набирати мужів ліпших із словен, і з кривичів,
і з чуді, і з вятичів
і ними населив він городи, бо була війна з печенігами.

За легендою, назва річки Стугни пов’язана із жорстоким поводженням з братами нашими меншими. Кузьма та Дем’ян запрягли у плуга Змія і проорали  ним велику борозну – Змійові вали. Бідолашний ящір стогнав від виснаження і врешті-решт помер. От на згадку про його стогін і отримала свою назву річка свою назву. Зрозуміло, що це всього лиш красива легенда…

Більш ніж тисячу років тому князь Володимир Святославич почав будувати по цій річці фортеці, щоб захистити свої землі від ворогів. Сам він в руках ні сокири, ні лопати не тримав, але історія не зберегла імен справжніх будівничих. Частина тогочасних фортець дала початок сучасним населеним пунктам, інші занепали після монгольської навали – життя на городищах не відновилося. Про городища по Стугні мало хто знає, крім археологів і фахівців з історії Київської Русі (ну і звичайно «чорних археологів»). Ми вирішили вдарити автопробігом по незнанню історії, а саме: сфотографувати всі городища і написати згодом до статті про них.

Віта-Поштова

Городище в селі Віта-Поштова розташоване обабіч дороги на Васильків. За площею невелике – трохи більше 1 га. З території пам’ятки відкривається непоганий краєвид на саму Віту-Поштову, а також на купи сміття, яке місцеві мешканці скидають поблизу городища. На думку деяких (не просто деяких, а деяких поважних) археологів городище у Віті-Поштовій – це залишки літописного міста Звенигорода в Київському князівстві. Якщо це правда, то саме тут осліпили теребовлянського князя Василька. Жахливу сцену цього осліплення описав Нестор Літописець. Ми ж пошкодуємо психіку читачів і не будемо переповідати цього літописного тексту (хоча підозрюємо, дехто захоче прочитати статтю за 1097 рік). У валах городища в радянський час побудували фортифікації: ДОТи на деякий час зупинили просування німецьких військ влітку-восени 1941 р. Багато ДОТів збереглися до наших днів. Ехо війни.

Hillfort (Vita-Poshtova)

Ми зробили світлини і залишили цю комплексну пам’ятку трьох епох: Київська Русь (городище) – ІІ Світова війна (ДОТи) і сучасність (купи сміття).

Васильків

Один із авторів «Киевских губернских ведомостей» в номері за 6 червня 1846 року написав: «Настоящее состояние Василькова довольно ничтожно. В нем всего только два каменных дома, улицы не мощенные, множество неопрятных деревянных хижин оскорбляют взор путешественника». Саме в ті часи у містечку побував Тарас Шевченко.

Не пройшло і 200 років, як до Василькова приїхали учасники Вікіекспедиції. Нас місто точно не образило, радше навпаки. Чисті охайні вулиці, непоганий асфальт, на одному будинку навіть помітили сонячні батареї. В містечку збереглося кілька старих церков XVIII – початку XX ст. Одну ніби побудував якийсь корабельний священик. Під час прогулянки містом ми також зробили псевдовідкриття, прийнявши одну з перебудованих споруд радянського часу за будинок (ба більше – культову споруду) періоду до 1917 р. Як виявилося, це дитяча школа мистецтв. Колись це було житло для сторожа. Споруду перебудували і отримали художню школу.

Vasylkiv

Ще Васильків відомий декабристами. Тими самим, що були «занадто далекі від народу», але при цьому розбудили Герцена, а далі пішло-поїхало. Пам’ятник їм стоїть в центральній частині міста. Там же стоїть і будинок, де розташовувався штаб Чернігівського полку.

Найцікавіша частина Василькова, на нашу суб’єктивну думку, – це територія літописного Василева і церква св. Антонія і Феодосія Печерських. Василів побудував Володимир на честь свого небесного патрона. Чомусь він не допоміг своєму протеже в 995 р., коли військо князя під стінами міста розбили печеніги, але принаймні дозволив вціліти і прожити ще два десятки років. Ще у Василеві народився згаданий Феодосій Печерський – один із засновників Києво-Печерської лаври.  Зрозуміло, що в місті не може не бути церкви на честь цього святого. Ба більше – ця церква є окрасою всього міста і архітектурною пам’яткою, одним із прикладів українського бароко.

З території дитинця літописного Василева та інших пагорбів поблизу церкви відкривається гарний краєвид на саме місто. Можна побачити й інші церкви, і багатоповерхівки, і приватний сектор, і… городи жителів Василькова. Щоправда, трохи враження може зіпсувати сміття – його на території дитинця було багато. Там не те що лежать обгортки від харчових продуктів і тара з-під алкогольних напоїв, але й пристрої для вживання легких наркотиків.

Заріччя

Село Заріччя розташоване неподалік Василькова. Згідно з описом в одній книзі з археології, городище мало бути поблизу цегельні. Книжка не збрехала. Дорогу до городища нам показали жінки, які живуть поряд із цегельнею і мають щонайменше соток 3-4 насаджень малини (власне, на час нашого приїзду вони ту малину і обрізали).

Сказати, що городище нас вразило – це не сказати нічого. Більша частина пам’ятки збереглася у хорошому стані. Величезні вали, рови… Навіть місце, де був в’їзд до городища. З величезного крутого пагорба видно річку Стугну і села Заріччя та Погреби. Пам’ятка дещо пошкоджена кар’єром із видобутку глини, але більша частина городища в непоганому стані (напевно жадібні на краєвиди археологи навмисне написали про поганий стан об’єкта, щоб відбити бажання у туристів приїхати в Заріччя).

Вікіекспедиція "Давньоруські городища по річці Стугні". Давньоруське городище в с.Заріччя (Васильківський район)

Згідно з даними розкопок, городище в Заріччі збудували наприкінці Х ст. – за часів правління Володимира Святославича. Але проіснувало воно не довго. Укріплення було зруйноване в першій половині ХІ ст. Що стало причиною – печеніги, міжусобиці синів Володимира чи просто пожежа – невідомо. Деякі дослідники пов’язують із городищем в Заріччі літописне місто Новогород Малий, згадане в ІІІ-му Новогородському літописі в контексті розповіді про Феодосія Печерського. Однак згадок в інших джерелах про Новогород Малий, зокрема і житії Феодосія, нема. Та й сам ІІІ-й Новогородський літопис – пам’ятка пізніших часів, ніж більшість основних джерел з історії Київської Русі.

Старі Безрадичі

Ми приїхали до Старих Безрадичів. Місцевий мешканець розповів нам, як добратися до городища, а ще переповів «правдиву» історію, як у цьому селі татари розбили «чи то козаків, чи то чумаків». Є наївне малярство, а є і наївне краєзнавство. Як виявиться згодом, його ще буде багато під час нашої мандрівки.

Давньоруське городище в с.Старі Безрадичі (Обухівський район), вал дитинця 3

Городище літописного Тумаща займає площу понад 10 га. Окольний град городища майже повністю розораний і засіяний зерновими. Частина пам’ятки на момент нашого приїзду мала чорний колір: мабуть, любов до випалювання сухої трави – давня українська «традиція». З дитинця Тумаща відкривається дуже гарний краєвид на Старі Безрадичі і долину річки Стугна. Видно дуже далеко: в давнину ворог не міг підійти до міста непоміченим.

Давньоруське городище в с.Старі Безрадичі (Обухівський район), вид з дитинця 3

Ми спустилися вниз валу і побачили меморіальні таблички. Чомусь місцеві жителі вирішили, що Тумащ – це не Тумащ, а Торчеськ. Саме таку табличку встановили поблизу городища. Автори навіть вирішили написати на ній всі відомі факти, пов’язані з Торчеськом: облога 1093 року, місце ув’язнення угорського принца Коломана (з дружиною Соломією) і смерті князя Мстислава Удатного.

Але повернемося до Тумаща. Це місто згадане в літописі лише кілька разів: вперше у 1150 році під час князівських міжусобиць, вдруге в 1168 році, коли війська руських князів йшли походом на половців. Як занепав Тумащ – невідомо. Скоріше за все причиною запустіння стала монгольська навала.

Трипілля

Село, із яким в одних асоціюються «прадавні споконвічні традиції українського народу», а в інших – псевдонаука і невігластво. «Винен» у цих асоціаціях Вікентій Хвойка, який свого часу відкрив у селі Трипілля археологічну культуру, носіїв якої одні вважають прямими предками українців, а інші – ні. Навряд чи жителі дніпровського Правобережжя часів мідно-кам’яного віку знали, які дискусії викличе їхня матеріальна спадщина, і що їх називатимуть «трипільцями». Зараз у селі є два музеї, присвячені цій археологічній культурі: один більш науковий, а інший для тих, хто любить читати книги на кшталт «100 загадок історії», «Піраміди побудували іншопланетяни» і т.п. Є і пам’ятник В.Хвойці. Що сказати – заслужив, адже так прославив цей населений пункт на весь світ.

Але на одній відомій археологічній культурі родзинки Трипілля лише починаються. Сама назва села походить від літописного міста Треполь, що згадане в літописі в 1093 році. Саме тут в битві на річці Стугна половці розбили військо руських князів. Під час битви загинув брат Володимира Мономаха Ростислав, смерть якого напророкував один із монахів Києво-Печерського монастиря. Щодо назви «Треполь» існує кілька цікавих версій. Найцікавіша, звичайно, князівсько-християнська: після хрещення князь Володимир вирішив збудувати кілька міст із такими самими назвами, як на Близькому Сході. Тому деякі мовознавці й історики пов’язують назву «Треполь» із ліванським містом Тріполі. Ну що ж, гіпотеза має право на життя, хоча більшість дослідників вважають, що назва літописна міста пішла від того, що воно розташоване на місці  сходження трьох долин (полів), поділених річками Стугною, Красною і Бобрицею.

С.Трипілля, меморіальний знак "Давньоруське місто Треполь" 2

На жаль, городище літописного Треполя не збереглося. На території, де було літописне місто, стоять школа, музей та інші споруди. Лише пам’ятний знак свідчить про існування в минулому великого (за тогочасними мірками) міста. На території, де був Треполь, є дві цікаві пам’ятки: меморіал загиблим у 1919 р. київським робітникам і погруддя отамана Зеленого. У минулому вони були противниками, а зараз пам’ятники їм стоять поряд. Меморіал робітникам зазначав часткової декомунізації: замість зірки зверху прикріпили …тризуб.

Обов’язковий пункт програми під час відвідин Трипілля – це піднятися на Дівич-гору, звідки відкривається гарний вид на село, Дніпро і Трипільську ТЕС. Наробивши світлин пам’яток і краєвидів, ми вирушили далі – в Халеп’я.

С.Трипілля, вид з Дівич-гори на Трипільську ТЕЦ

Халеп’я

Цей населений пункт, якщо вірити мовознавцям – прихильникам гіпотези «Тріполі-Треполь», також має своє місто-тезку, на честь якого і було назване, – Алеппо на території сучасної Сирії. Вперше Халеп’я, а точніше Халеп (як зазначено в літописі) згадується в 1093 р. в «Повчанні» Володимира Мономаха: «На [ріці] Стугні бившися з половцями, до вечора були ми коло [города] ХалепаА потім мир учинили ми з Тугорканом і з іншими князями половецькими». Що було далі із літописним Халепом – невідомо. Очевидно, місто зруйнували монголи в 1223 або 1240 р. Згодом воно відродилося, але вже не як село.

С.Халеп'я, вид на давньоруське городище Халеп 5

На жаль, через брак часу (сонце вже почало сідати) ми зробили кілька світлин у селі (зокрема і території, де був літописний Халеп) та вирушили до кінцевого пункту нашої мандрівки – Витачева.

Витачів

«Енглі встановив цей камінь
у пам’ять про Торвальда, свого сина,
котрий знайшов свою смерть у Вітахолмі,
що лежить між Утахолмом і Градами»
(з напису на одному камені,
знайденому в Норвегії, 1060-ті роки)

Село Витачів по праву може вважатися одним із найстаріших населених пунктів України. Та й мабуть одним із найкрасивіших (не дарма село обрали для знімання фільму «Вавилон ХХ»). Але, очевидно, що часи найбільшої слави Витачева – це період Київської Русі. Тоді на території та на околицях нинішнього села Обухівського району стояло два літописних міста – Витачів і Святополч. Про них і розповімо.

 «Слов’яни ж, їх пактіоти, а саме: крівітеіни, лендзаніни та інші Славінії рубають у своїх горах моноксили під час зими і, спорядивши їх, з настанням весни, коли розтане лід, вводять у водойми, що лежать по-сусідству. Так як ці [водойми] впадають у річку Дніпро, то і вони з тамтешніх [місць] входять в цю саму річку і відправляються в Кіово. Їх витягують для [оснащення] і продають росам. Роси ж, купивши одні ці довбанки і розібравши свої старі моноксили, переносять з тих на ці весла, кочети та інше оздоблення … споряджають їх. І в червні місяці, рухаючись по річці Дніпро, вони спускаються в Витичева, яка є фортецею-пактіотом росів, і, зібравшись там протягом двох-трьох днів, поки з’єднаються всі моноксили, тоді вирушають в дорогу і спускаються по названій річці Дніпро», – так описав підготовку до походу «росів» у 950 р. візантійський імператор Констянтин Багрянородний. Згідно оповідання, Витачів був головним південним форпостом варягів на південь від Києва. Саме тут збиралися всі човни для подальших походів Дніпром і Чорним морем. Одна із головних гіпотез назви «Витачів» – скандинавська («віта холм» – вогонь на пагорбі. Зауважимо, що археологи розкопали у Витачеві залишки сигнальної башти). Очевидно, фортецю збудували в другій половині ІХ-першій половині Х ст. Одна із останніх згадок про літописний Витачів («Уветичі») – 1110 р. Очевидно, що з часом місто втратило своє важливе значення: лінія кордону була посунута на південь, а нижче по течії Дніпра з’явилися інші фортеці.

Молодшим братом літописного Витачева є Святополч – фортеця, названа на честь князя Святополка Ізяславича. Історія Святополча тісно пов’язана з історією більшості фортець в басейні річок Стугни і Росі: її також будували  для захисту від кочівників, довгий час вона виконувала свої завдання, аж поки не прийшли монгольські війська.

Святополч був заснований після облоги половцями міста Юр’єва (сучасна Біла Церква). Літописець детально описав обставини появи нового міста:

«Прийшли половці до [города] Юр’єва і стояли навколо нього все літо, мало не взяли його, та Святополк [викупом] замирив їх. Половці, однак, прийшли за [ріку] Рось, а юр’євці вибігли [з города] і прийшли до Києва. Святополк тоді повелів рубати город на Вітечівському пагорбі, нарікши [його] своїм ім’ям – Святополчградом. І наказав він єпископу [юр’євському] Марину з юр’євцями сісти тут, і засаківцям, і іншим з других городів. А пустий Юр’єв запалили половці».

Місто проіснувало до 1223 р., коли монголи, які переслідували залишки руських військ після битви на Калці, прийшли до Святополча і спалили його. Чомусь на меморіальній дошці на території городища вказано дату «1200 рік», коли ще навіть монгольський полководець Темучин не став Чингісханом. Наївне краєзнавство.

С.Витачів, давньоруське городище Новгород-Святополч, меморіальний знак 2
На жаль, учасники Вікіекспедиції мали небагато часу на відвідини Витачева: захід сонця і дощ, що почав накрапати, не дали можливості повністю обстежити обидві пам’ятки і зробити багато світлин. Але вони ще сюди повернуться, хоч уже і не як учасники проекту. Адже це місце, куди хочеться повернутися, бо хто бачив вечірній Дніпро у Витачеві – ніколи цього не забуде.

На момент публікації було:

  • завантажено фотографій: 283
  • написано статей: 7
  • проілюстровано статей: 8

Вікіекспедиції – краєзнавчі подорожі, що відбуваються за сприяння та підтримки ГО «Вікімедіа Україна». Мета проекту – створення під час подорожей фото-, аудіо-, відеоматеріалів для завантаження у Вікісховище і подальше додавання їх у статті проектів Фонду Вікімедіа, а також написання та покращення статей у Вікіпедії про відвідані об’єкти. Подати заявку на участь може кожен. Детальніше на сторінці проекту.

Усі знімки звідти і з цього допису можна вільно використовувати за умови вказання автора і ліцензії: «Negus73 , CC BY-SA 4.0».

Advertisements
Опубліковано у Вікіекспедиції | Теґи: , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s