Вікіекспедиція дерев’яними церквами від Верховини до Перкалаби

6—7 жовтня відбулась вже четверта експедиція для фотофіксації збережених дотепер дерев’яних церков Західної України за підтримки «Вікімедіа Україна».

Експедиція, що передувала цій, тривала чотири дні і під час неї було сфотографовано церкви всієї рівнинної частини Чернівецької області і частину гірського Сторожинецького району. Для виконання наміченого плану залишався найбільш віддалений і важкодоступний регіон, мабуть не лише Буковини, а й Українських Карпат загалом – Вижницький і Путильський райони. Отже, мета експедиції була відвідати і зафіксувати актуальний стан усіх збережених до тепер старих дерев’яних церков гірської частини Чернівецької області та проілюструвати ними Вікіпедію.

Бісків5

Дерев’яна церква Св. Арх. Михаїла с. Бісків

Після останньої поїздки залишалось дістатись до 37 пам’яток, щоб повністю покрити Чернівецьку область (вже четверту в Західній Україні). За один день таку кількість проїхати неможливо, до деяких пунктів дістатись непросто. Тож поїздка була з ночівлею, а маршрути по Чернівецькій області планувались ще за рік до поїздки.

Плоска3

Вид на церкву Св. Ап. Петра і Павла 1877р. с. Плоска

Коли відмічали на карті всі, майже двісті сіл, які треба проїхати, впала в око найвіддаленіша крапка, на півдні під кордоном з Румунією – село Сарата, статус найвіддаленішої підтвердила й Вікіпедія. Логістично вона значно ближча до Румунії, ніж до інших сіл України. Маленька плямка посеред лісу: 15 кілометрів тупикової дороги від глухого села Нижній Язловець, далі за витоки Білого Черемоша і знаменитий Памір. Але сумнівів не було – треба їхати. На кількох ресурсах, блогах знайшли підтвердження, що там таки є збережена дерев’яна церква. Міркували, що якщо за кілька місяців там не пройде сильний дощ, яким періодично змиває дорогу і після останнього відновлення лісовози її ще не розбили, то можливо пощастить і можна буде туди заїхати. Але про те, як ми побували в Сараті, трохи пізніше.

Зі Львова виїжджали о 4:00. До першої на маршруті церкви Св. Дмитра у Вижниці (1883 р.), близько 4-4,5 годин їзди. Вже дорогою зрозуміли, що проїжджатимемо через Косів в базарний суботній день, а значить найбільший на Гуцульщині базар народних майстрів, що відкритий лише раз в тиждень. Не могли не заглянути на трошки, а потім погнали через Кути до Вижниці.

Вижниця35

Дерев’яна церква Св. Дмитра 1883 р. Вижниця

Близько дев’ятої ранку були вже на місці. Робимо кілька кадрів довкола церкви і поїхали. Далі маршруті кілька на сіл в передгір’ї: Виженка, Багна, Черешенька, Лопушна. Через село Луківці на кілька годин виїжджаємо на рівнину у великі села Стара та Нова Жадова. В останній фіксуємо напівзруйновану кірху.

Нова Жадова21

Кірха у с. Нова Жадова


В Брусенках дерев’яна церква 1939 року стоїть далеко за селом, в лісі. Їдемо туди спочатку полем, далі болотистим і ще крутим підйомом вже лісовою дорогою. Пізніше згадалося, що в маршруті записано, що останній кілометр до церкви, мабуть, доведеться йти пішки через відсутність дороги.

Брусенки3

Дерев’яна церква Різдва Пр. Богородиці 1939р с. Брусенки

З Брусенок вертаємось в гори. Близько 14-ї години фотографуємо церкву Св. Василя 1876 року в Підзахаричах. Звідти починаємо підніматись вгору, спочатку до місця злиття двох Черемошів, де повертаємо до долини Білого. Через села Петраші Мариничі, Стебні, Шпетки, Догвопілля, Конятин, Яблуниця їдемо в село Голошина, де за інформацією з сайту karpaty.info є садиби, що приймають туристів. Там попередньо планували переночувати. А вдосвіта з новими силами виїжджати до Сарати.

Підзахаричі2

Дерев’яна церква Св. Василя 1876 р. с. Підзахаричі

До 17.00 були вже в Голошині і встигли відвідати місцеву дерев’яну каплицю Св. Юрія, збудовану вже в 80-х роках. Наступна на маршруті омріяна Сарата. Туди, в одну сторону 25 кілометрів. До настання темряви залишилось менше двох години. Туди і назад точно не встигнемо, а їхати вночі місцевими дорогами понад обривами, з глибокими ямами і виступаючими каменюками, не дуже хочеться. Та й сидіти 2 години без діла теж не дуже…

Вікіекспедиція Буковина5

Вирішили поїхати 10 км до повороту на Сарату, щоб розвідати дорогу, а потім вже визначитись, чи їхати далі, чи повертати на ночівлю. Шкодуємо, що не взяли з собою намет.

Тораки5

Дерев’яна церква Св. Івана Хрестителя 1877 с. Тораки

Рік очікування потрапити туди, дістатись у «найбільш віддалене і важкодоступне село Українських Карпат», і тепер, за 15 кілометрів, не доїхавши, повернути спати в тепле ліжечко? Е, ні… їдемо далі. Десь читав, що є місцева фраза «За Перкалабою» — то синонім нашого «Де дідько каже надобраніч», тобто дуууже далеко. От ми проїхали те місце де Перкалаб переходить в Білий Черемош і їдемо ще далі.

Галицівка2

Дорога часто проходить на краю глибоких проваль, глибиною 50-70 м. Головні користувачі тут лісовози, бобіки і туристи-джипери. Легкові авто сюди явно не часто заїжджають.
Вікіекспедиція Буковина4

15 кілометрів від повороту в Нижньому Язлівці до Сарати їдемо понад годину. Помаленьку перекочуємось з ями в яму. Дорога йде лісом і після дощів залита водою. На короткій ділянці вздовж дороги прорізана широка смуга лісу, щоб сонце хоч трохи висушувало дорогу. Часом калабані були більш схожі на озера, в які ми пірнали своїм підводним човном. Місцями були такі широкі, що пішки їх теж не обійдеш – з одного боку річка, з іншого дуже крутий підйом.

Вікіекспедиція Буковина2

В Сараті донедавна була збережена одна з трьох дерев’яних дамб — клявза, що в давнину використовували для сплаву лісу. Трохи нижче по течії формували зі спиляного лісу величезні плоти – дараби, тоді витягували пробку в дамбі, і в величезному потоці спускали ліс в долину на десятки кілометрів. Зараз на хвилі розвитку зеленої енергетики, під приводом поточного ремонту дамбу відновили для забезпечення мініГЕС.
Сарата12

Перед селом вперлись в територію ГЕС. На подвір’ї, на щастя, зустріли оператора станції. Це був Максим, місцевий мешканець. Разом зі своїм вуйком вони позмінно доглядають за станцією. Максиму 19. В нього є ще молодша сестра, якій 8 років. Вони єдина сім’я в селі, де ще є молоді. У інших семи дворах живуть лише пенсіонери.

Сарата13

Швиденько розпитали, що і де, напросились на ночівлю і одразу ж рушили хутко до церкви, поки не стемніло. Церква вразила сучасним ремонтом. На фотографіях з мережі вона була покрита дрібною, посірілою від віку, дерев’яною лускою. Та десь 5 років тому, в глухому селі на 8 дворів, її відремонтували і поверх старого покриття набили новий фальшбрус.

Сарата7

Дерев’яна церква Св. Івана Хрестителя ХІХ ст. с. Сарата

Біля церкви паслася величенька отара овець. Ну в Сараті на кілька мешканців точно не може бути такої кількості худоби. До найближчих сіл щонайменше 15 кілометрів, та й ті замалі, для такого поголів’я. Виявляється, цю отару женуть сюди пастись з Красноїльська. Звідси по прямій туди щонайменше 65 кілометрів (тут мав бути здивований смайлик).

Сарата4

Сім’я Максима прийняла нас дуже гостинно. Нагодували, напоїли, спати поклали. Ще й розказали трохи «страшилок» зі свого буття. До найближчого магазину 18 кілометрів, а взимку часом так засипає снігом, що можна хіба сидіти вдома і чекати весни грейдера. До школи в Селятині, в якій вчився Максим, а зараз вчиться його менша сестра, 40 кілометрів. Школа інтернатного типу, і раз на два тижні Максим ходив додому пішки через Памір, бо так ближче.

Їхня хата знаходиться на висоті понад 1100 м (ненабагато нижче нашої Парашки). Тож снігу там засипає трохи більше, а морози тиснуть трохи сильніше. Ми були там на початку жовтня, а вранці перед виїздом на дворі було -8.

Сарата11

На другий день залишилось 10 пам’яток вздовж річки Путила, і дорога до Львова. Зважаючи на досвід, не затримуємось, і з початком світанку виїжджаємо з Сарати до першої церкви в селі Верхній Яловець. З цього дня найбільше запам’яталась каплиця в селі Рипень, яка стоїть високо в горах, на далекому хуторі. Щоб дістатись туди, залишали машину в селі і по розмитій дорозі 2 кілометри піднімаємось вгору пішки. Інших шляхів до неї немає.

Рипень5


Стара дерев’яна церква с. Рипень

Ще цього разу було як ніколи багато пояснень з місцевими. Що, для чого, хто такі… До об’єднавчого собору було ще 2 місяці, але між місцевим МПістами (а їх тут більшість), вже відчувався страх перед неминучими змінами.

Всього за експедицію зафіксували 34 збережені старі дерев’яні церкви. Проїхали трохи більше 1000 км. Створили 3 і проілюстрували 28 статей на Вікіпедії. Додали 217 фотографій у Вікісховище.

Ігор Пунда та Тарас Бочуляк

Advertisements
Опубліковано у Вікіекспедиції | Теґи: . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

1 Response to Вікіекспедиція дерев’яними церквами від Верховини до Перкалаби

  1. Василько коментує:

    Чудова експедиція. ДЯкую за матеріал. Але хотілося б великого тексту…

    Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s