Розпізнаючи фейки та псевдоекспертів. Конспекти вебінарів від «Детектор медіа»

Журналіст «Детектор медіа» Ярослав Зубченко провів два вебінари для спільноти Вікіпедії: «Як читати новини критично» й «Експерти та експертність у медіа» у рамках Місячника журналістики, який ми проводили у червні—липні. Ми занотували найважливіше із цих онлайн-зустрічей.

Як читати новини критично?

Поширена проблема українських ЗМІ — джинса. Джинсою початково називали приховану рекламу, зараз цей термін вживають ширше на позначення прихованої інформації в медіа.

Серед ЗМІ є окремий вид ЗМІ-сміттярок, або ЗМІ-зливні бачків — вони навіть не намагаються підтримувати свою репутацію й існують завдяки масовості низькоякісних публікацій. Серед таких видань, наприклад, Politeka і Znaj.ua.

Між джинсою і нативною рекламою є фундаментальна різниця. Нативну рекламу медіа, яке його публікує, чітко позначає як рекламу чи партнерський матеріал. Чудовими прикладами такої реклами є публікації The New York Times. В Україні цей формат теж поширений, бо дозволяє ЗМІ бути незалежними. Такі матеріали можна знайти, наприклад, на The Village Україна.

Не існує єдиного універсального рецепту відрізнити приховану рекламу, однак наявні загальні рецепти є ефективними і ними варто користуватися, особливо коли ваші матеріали лягають в основу Вікіпедії.

Ознаки маніпулятивної інформації:

Відсутність джерел. Наприклад, нещодавно різноманітні проросійські ЗМІ поширювали інформацію про те, що Джорджа Сороса визнано другою найвпливовішою людиною в Україні. При цьому не було вказано, хто саме визнав. Якщо загуглити, то такий рейтинг публікувало проросійське видання «Вести», однак заснований він на незрозумілій методології за участі незрозумілих експертів.
Анонімні експерти. В Україні існує величезна проблема з анонімними експертами, якими власники ЗМІ прикриваються, аби поширювати вигідні їм повідомлення.
Відсутність балансу думок; баланс думок полягає в тому, що всі сторони конфлікту повинні отримати слово в повідомленні.
Розпливчастість формулювань. Прикладом тут може бути повідомлення каналів із проросійською позицією про те, що в Україні існує релігійний розкол. При цьому вони ніколи не говорять про нього конкретно, використовуючи, приміром, дані соціологічних досліджень.
Емоційно забарвлена лексика. Існує стандарт журналістики, який зобов’язує журналістів відрізняти факти від коментарів. У новині журналіст/ка не може наводити власне ставлення до події, про яку він/вона пише. Він/вона може наводити оцінки, наприклад, політиків щодо того, що сталося, які мають бути чітко промарковані. Однак якщо це огульні заяви, на кшталт того, що «ЛГБТ — це мерзота», то поширювати їх не варто, це не журналістика.
Правота Росії. Не всі матеріали на цю тему є неправдивими, але їх варто ретельно перевіряти.
Конфлікт інтересів. Цей пункт передовсім для дописувачів Вікіпедії, де часто можна знайти статті, що повідомляють про політичних діячів із посиланням на сайти, які їм належать чи симпатизують. Дізнатися інформацію про власника ЗМІ можна, наприклад, з матеріалу Medialab.

Яким українським ЗМІ можна довіряти?

У першій категорії на зображенні вище видання, яким можна вірити майже в будь-якому випадку. Такі організації, як Інститут масової інформації чи «Детектор медіа» постійно їх моніторять, у них високі показники дотримання журналістських стандартів. Ці медіа не поширюють неправдиву інформацію або ж якщо поширюють, то потім уточнюють чи вибачаються за неї.

Це видання з нижчими показниками дотримання журналістських стандартів. Їх краще не використовувати, якщо є можливість послатися на видання з першої категорії. Але час від часу в них може бути якісна інформація чи, приміром, якийсь ексклюзив.

Третя категорія — це видання «кінця світу», перевірка інформації в яких вимагає професійної підготовки. Щодо Telegram-каналів, які набирають популярності, то тут проблема виникає через анонімність і безвідповідальність деяких із них. Оскільки ЗМІ в Україні реєструють, то ЗМІ можуть понести відповідальність за порушення закону. А до анонімних Telegram-каналів застосувати санкції неможливо.

Чорна, «термінальна» категорія. Це видання, які просувають інтереси держави-агресора Росії.

Повний запис трансляції вебінару

Експерти та експертність у медіа

ЗМІ часто покладаються на допомогу експертів у підготовці матеріалів. Експерти — це ті, хто можуть вимірювати невимірювані речі, оцінювати факти й робити прогнози. Ці вміння роблять експертів цінними для журналістських матеріалів, але також цінними для маніпуляцій.

Що потрібно, щоб бути «фейковим» експертом?

Харизматичність і ораторська майстерність. Зокрема, експертиза на телебаченні рідко ґрунтується на фактах.
Вміння бути універсалом, який може коментувати різноманітні теми.
Анонімність. Звучить парадоксально, але дуже важливо, щоб про вас знали якнайменше.

Де взяти замовного експерта?

На вулиці. Для кращого ефекту можна створити також псевдоекспертну організацію з максимально загальною назвою: Агентство моделювання ситуацій, Інститут безпроблемного управління, Український інтелект, Соціальний центр побудови майбутнього, Фонд свободи.
На бартерній основі. Публічність в обмін на підігрування. Приміром, Дмитро Співак, який коментує всі можливі теми, а натомість отримує публічність і впізнаваність.
Візьміть колишнього чиновника і приховайте його сумнівне минуле. Прикладом експерта тут може бути Віталій Журавський.
Орендуйте вже розкрученого експерта.

Чим займаються замовні експерти?

Хвалять замовників.

2. «Мочать» опонентів.

3. Просувають ідеологічні позиції партії. Такі експерти можуть коментувати якісь загальні питання, наприклад, про економіку тарифів, соціальне забезпечення, відстоюючи алогічні позиції партії, цю партію, звісно ж, не називаючи. Цей момент особливо небезпечний для авторів Вікіпедії, бо такі псевдообговорення часто формують псевдоекспертні думки, які можуть потрапити на сторінки Вікіпедії.

4. Створюють «теплу ванну» у студіях телеканалів.

Ознаки справжнього експерта:

Компетентність.
Обмежений профіль.
Незалежність.

Знайти залежних і незалежних експертів можна на таких ресурсах:

Перевірити конкретних людей можна в базі Псевдосоціологів від «Текстів».
Перевірити минуле експертів можна в базі даних політиків та партій від «Чесно».
Можна спробувати пошук на сайті «Детектор медіа», команда якого постійно пише про псевдоекспертів.

Повний запис трансляції вебінару

Вебінари відбулися в межах спільного проєкту громадських організацій «Детектор медіа» та «Вікімедіа Україна» «Місячник журналістики», що покликаний ближче познайомити українських журналістів з тонкощами використання Вікіпедії, а вікіпедистів — з основами медіаграмотності та аналізу інформації в ЗМІ і журналістськими стандартами. «Місячник журналістики» тривав із 15 червня по 15 липня 2020 року.

У публікації використано скриншоти з презентацій Ярослава Зубченка